Слава ЗСУ!

Раз якось, у саму жароту, король Карло вирядився в Ка-стель-а-Маре, щоб там трохи одпочити; почувши розмови про те, який чудовий сад у мессера Нері, він забажав його побачити. Дізнавшися, що той лицар був супротивної колись сторони, він вирішив обійтися з ним якнайласкавіше і послав йому сказати, що має намір повечеряти наступного дня в його саду з ним та ще з чотирма своїми супутниками, не роблячи розголосу. Ся вістка вельми потішила мессера Нері; наготувавши розкішну учту і давши розпорядок своїй челяді, що робити і як, він прийняв короля так гостинно й люб'язно, як тільки міг.

Оглянувши дім і сад мессера Нері з великим задоволенням, король помив руки, бо коло ставка стояли вже накриті столи, сів за один з них і посадив правобіч себе графа Гвіда ді Монфорте, що його супроводжував, а лівобіч мессера Нері, іншим трьом, що з ним прийшли, казав прислуговувати за вечерею, додержуючи порядку, даного господарем, їм подали різні виборні потрави, коштовні смаковиті вина; обслуга була чудова; скрізь тиша і благодать, - королю все те сподобалось назвичайно.

Сидить король, вечеряє веселенько, затишком любується, аж, тут увіходять у сад дві дівчини, років так по п'ятнадцять, обидві біляві, аж ніби золотоволосі; кучері спадають їм на самі плечі, а на головах в обох віночки барвінкові, личка білі та рум'яні, істинно янгольської вроди. Одежа на них із полотна тоненька і, мов сніг, біленька, вгорі вузенька, а од пояса додолу широкими полами спадає.

Та, що попереду йшла, несла на плечі дві сітки риболовні, придержуючи їх лівою рукою, а в правій тримала довгий бовт; та, що за нею ішла, мала на лівому плечі сковорідку, під пахвою тримала в'язку хмизу, в лівій руці таганок, а в правій глек з олієм і запалений смолоскип.

Побачив їх король, здивувався, що воно за знак, і став зацікавлено чекати, що далі буде. Дівчата підійшли звичайненько і сором'язливо вклонились королю, а потім спустились до ставка й поскладали додолу все начиння. Узявши з собою лише сітки й бовт, вони обидві увійшли в ставок, де вода сягала їм по груди. Один з челядинців мессера Нері [567] розіклав хутенько багаття, поставив сковороду на таганок і, наливши туди олію, став чекати, поки дівчата викинуть йому риби. Одна полохала рибу в тих місцях, де її було найбільше, а друга тримала напоготові сітки; в недовгім часі, на превелику втіху королю, що пильно за ними слідкував, вони наловили чимало риби й покидали кухареві, що клав її мало не живцем на сковорідку. Тоді дівчата, як було їм наказано, стали вибирати найкращі рибини й кидати їх на стіл перед короля, графа Гвіда та батька. Риби ті вились-танцювали по столу, що забавляло короля непомалу; часом він і собі хапав котрусь рибину і кидав її, жартуючи, назад дівчатам. Так бавились вони якусь хвилю, покіль кухар не посмажив ту рибу, що йому дали; тоді мессер Нері наказав подати її королю - не то, щоб на другу страву, як делікатес який, а просто на перекуску.

Бачивши, що риби вже досить насмажено і годі їм ловити, дівчата вийшли з води; їхнє біле тонке одіння поприлипало до тіла, не приховуючи його тендітних форм. Забравши своє начиння, дівчата пройшли сором'язливо мимо короля й повернулись додому.

Король, граф і ті, що їм за столом прислужували, задивились на тих дівчат; усі вони сподобали їх за хорошу вроду і милу постать, а ще за люб'язність їхню та вітливість, але найдужче припали вони до душі самому королю. Коли вони із ставка виходили, він так уп'явся в них очима, до всіх принад додивляючись, що якби його в ту мить хтось шпигонув, він би того й не почув. Він усе думав про них, хоч і не знав, хто вони й що, і почув, що в серці його прокинулась жага до тієї пишної краси; отак іще й закохаєшся, подумав, як не встережешся. Проте він і сам не знав, котра подобалась йому більше: такі схожі були ті дівчатка одна на одну. Заклопотаний тими думками, король звернувся до мессера Нері і спитав у нього, що то за дівчата.

- Найясніший королю, - одказав на те лицар, - се мої дочки-близнючки: одну звати Джіневра Хупава, а другу Ізоль-да Білява.

Король похвалив обох дочок і сказав лицареві, що пора б їх уже й заміж дати, але мессер Нері одмовив, що тепер він не має змоги. Коли вечеря була вже наскінчу і залишилось подати лише овочі, знов вийшли з дому ті дівчата в гарних саєтових керсетках, з великими срібними полумисками в руках, а в тих полумисках повно добірної садовини, яка тільки '' була в ту пору року. Поставивши полумиски на стіл перед [568]королем, дівчата одступили трохи й завели пісню, що починалася такими словами:

Що та любов зі мною наробила, Того мені і розказать несила...