Слава ЗСУ!

Його підлеглі одповіли, що на все будуть згодні, аби тільки він оженився. Гвальтьєрі давно вже був накинув оком на одну вродливу й скромну дівчину-селянку, що мешкала на підзамчі, і здалося йому, що з нею він міг би жити щасливо; тож, не шукаючи собі пари деінде, надумав посватати її. От покликав він перед себе батька її, убогого чоловіка, та й погодився з ним, що візьме його дочку, а тоді поскликав своїх васалів з усього краю і так їм сказав:

- Друзі мої, ви бажали єсте і бажаєте, щоб я оженився; ну що ж, я так і зроблю вам на догоду, хоч самому не дуже й хочеться. Нагадаю вам, що ви колись обіцяли дати мені волю на вибір і шанувати яко вашу володарку ту, кого я візьму, хто б вона не була; нині настав час і вам, і мені дотримати своєї обіцянки. Я знайшов дівчину собі під мислі, вона живе звідціля недалеко; я вирішив з нею одружитись і ввести Я через кілька день до свого дому. Подбайте ж про те, щоб [606] справити весілля якнайкраще, так, щоб і ви, і я були задоволені з того, що всі ми чесно справдили своє слово.

Статечні люди зраділи тому й сказали, що гаразд, - кого б він не взяв собі за жінку, вони будуть її поважати й шанувати яко свою володарку. Тоді почали всі лаштуватись до весілля, щоб було воно пишне да розкішне, так само робив і Гвальтьєрі. Він велів спорядити велику, пребагату учту і запросити на неї силу-силенну друзів, кревних і значних та й простіших людей з околиці; тоді наказав понашивати чимало гарних і дорогих убрань, примірявши до одної служебки своєї, яка, як йому здавалось, була такої самої постаті, як і та дівчина; крім того, наготував усе, що треба для молодої - персні, пояси, коштовно оздоблений вінець тощо. Коли настав день, призначений для весілля, Гвальтьєрі сів перед дев'ятою годиною на коня, а з ним і запрошені весільні гості і, давши в замку належний розпорядок, сказав:

- Панове, час їхати по молоду.

Рушивши в дорогу, він скоро прибув із супутниками своїми в підзамчанську слободу; під'їхавши до хати того бідняка, він зустрів його дочку, що поспішала од криниці з водою, щоб устигнути потім подивитись разом з іншими селянками, як їхатиме маркізова наречена. Побачивши дівчину, Гвальтьєрі окликнув її на ім'я (звали її Грізельда) і спитав, де батько, на що вона засоромлено одповіла:

- Удома, ясний пане.

Тоді Гвальтьєрі зліз із коня і, велівши всім почекати його тут, зайшов у бідну хатчину до батька її старого на ймення Джаннуколо і сказав йому:

- Я прийшов сватати Грізельду, та наперед хочу при тобі спитати в неї дещо.

Та й спитав її, чи буде вона, як він її за себе візьме, завжди йому годити, чи буде терпіти, як він щось таке скаже чи зробить, чи буде його у всьому слухатись і ще багато такого; на все те вона одказала, що буде. Тоді Гвальтьєрі взяв її за руку, вивів із хати, казав їй роздягтись догола при всіх гостях, що з ним були, і, велівши принести пишні вбори, що справив для того, наказав зодягти її мерщій і взути, а на волосся її розпущене вінець дорогий положити.

- Панове, - сказав він гостям, що зачудовано на все те дивились, - ось та, що я думаю взяти собі за дружину, як вона того хоче.

Тоді звернувся до вкрай збентеженої і засоромленої дівчини:

- Грізельдо, - питає, - чи хочеш, щоб я був тобі мужем? [607]

- Так, ясний пане, - одповіла дівчина.

- А я хочу, щоб ти була мені дружиною, - сказав Гвальтьєрі та й заручився з нею отак привселюдно.

Тоді посадив Грізельду на доброго румака і повіз її з пишним почтом до свого замку. Там уже був наготований розкішний бенкет, і весілля було таке врочисте, ніби він одружився з дочкою французького короля.

Молода, здавалось, перемінила разом з одежею і звичаї свої, і всю душу. Вона була, як ми вже сказали, вродлива з лиця і хороша станом, а тепер до тої краси приєдналась іще люб'язність, привітність і благородні манери, начеб вона була не простою сільською дівчиною, що вівці пасла, а зроду шляхтянкою; всі, хто знав її раніше, дивом дивували такій переміні. До того ж вона була вельми слухняною і догідливою дружиною, і маркіз уважав себе за найщасливішого мужа на світі, а до підданців маркізових ставилась вона так мило й чемно, що всі любили й поважали її з щирого серця та молили Бога, щоб послав їй у всьому щастя й долю. То було говорили люди, що необачно вчинив Гвальтьєрі, взявши собі таку жінку, а тепер визнали його за розважливого й мудрого чоловіка, бо ніхто інший, крім нього, не міг би ніколи розпізнати тої великої чесноти під убогою і грубою селянською одежею. Одно слово, пройшло небагато часу і про Грізель-дину добрість і честивість почали говорити не лише в її маркізстві, а й по сусідніх землях, а ті, що казали, ніби маркіз помилився у виборі дружини, мусили замовкнути.