Слава ЗСУ!

Дійшла та пославка й до герцога Афінського, вродливого й хороброго юнака, родича й приятеля принцового. Бажаючи побачити красуню, приїхав він з прибічниками своїми в Кларенцу, нібито до принца в гості, як не раз уже бувало; той прийняв його, як заведено, з великою помпою.

Якось на другий чи на третій день гостювання зайшла в них мова про ту жінку, і герцог спитав у принца, чи справді вона така гарна, як славлять люди. На те одповів йому принц:

- Насправді вона ще гарніша; та хочу я, щоб ти не речам моїм, а очам своїм повірив.

На герцогове прохання повів його принц до неї в кімнату; попереджена про їхній прихід, прийняла вона обох ґречно і приязно, вони ж посідали обабіч неї і, не можучи втішатися розмовою (вона-бо по-їхньому не вміла), гляділи тільки [126] на неї, мов на дивовижу яку, особливо герцог, якому вона здавалась неземною істотою; тим чарівним видінням розкошуючи, незчувся він, як напився очима отрути любовної і собі на горе жагуче в красуню закохався.

Вийшовши од неї разом із принцом і залишившись трохи згодя на самоті з своїми думками, помислив собі герцог, що принц - найщасливіший у світі чоловік, бо таким неоціненним скарбом володіє. Узяли тут його думки та гадки всілякі; палке закохання переважило в ньому совість і честь, і порішив він принца того блаженства будь-що-будь позбавити, щоб самому його осягти. І так воно йому до жаги приспіло, що, всякий розум і справедливість занехавши, обернув він усі помисли свої на каверзи та підступи лукаві.

Одного дня, домовившись потаємне з повірником прин-цовим, на ймення Чур'ячі, велів він нишком осідлати коні і всі речі свої в дорогу нарихтувати; як же настала ніч, пробрався він за допомогою того Чур'ячі до принцового покою разом з одним помічником своїм, що був, як і він, озброєний. Алатіель спала, а принц стояв голий-голісінький (бо душно було) край вікна, що на море виходило, вітерцем береговим обвівався. Домовившись герцог наперед із помічником, кому що робити, підкрався навшпиньки до принца і вгородив йому кинджала межи ребра, наскрізь його прошивши, потім схопив його швиденько й кинув через вікно. Палац стояв над самим морем і був дуже високий, а вікно те дивилось на кілька будівель, прибоєм морським розруйнова-них^ куди рідко хто заглядав, тож, як і передбачав герцог, ніхто не постеріг падіння тіла принцового. Побачивши помічник, що герцог упорався з своїм ділом, підійшов до Чур'ячі, ніби хотів його обійняти, й накинув йому на шию заздалегідь наготовлений зашморг, так що зрадник і не кавкнув; додушили вони його разом і скинули вниз услід за принцом.

Пересвідчившись, що ані жінка, ані хто інший нічого того не чули, герцог узяв свічку в руки, підійшов до ліжка, потихеньку розкрив сонну красуню і всю її оглянув, захоплюючись чимраз більше: і вбрана була вона йому до любості, а що вже гола, то понад усяку міру знадлива. І так він до неї загорівся, що, душогубством допіру вчиненим не бентежачись, злігся з нею, як був, з окривавленими руками; вона ж, гадаючи крізь сон, що то принц, того йому не боронила. Набувшися з нею до смаку, устав і, людей своїх гукнувши, велів узяти її без галасу; вийшов тим тайником, кудою і ввійшов, посадив її на коня й подався потаймиру в Афіни. Та що був одружений, то не взяв засмученої сарацинки з [127] собою в місто, а поселив її в поблизькому маєтку своєму над морем, де й тримав її скрито, забезпечивши всім, що треба.

Другого дня принцові двораки ждали аж до обіду, коли він устане; не чувши ж ніякого шелесту, одчинили вони двері його покою, що були тільки прихилені, і, нікого там не побачивши, подумали, що принц виїхав кудись потайки, щоб потішитись кілька день із своєю вродливицею, та й не турбувалися вже за нього. Коли се назавтра зайшов один приду-рок у ті руїни, де тіла забитих лежали, запорвав за мотузку трупа Чур'ячі й потяг його поволоцьки по вулиці. Побачили те люди й дивом дивували, принцового повірника в тім трупі впізнавши; піддобрились вони до придуркуватого, і той повів їх туди, де він його знайшов. З сумом побачили там городяни замордованого принца, взяли й поховали його з належи-тими почестями. А дознавшися про потайний від'їзд герцога Афінського, не сумнилися люди, що не хто, як він доконав того страшного злочину й викрав жінку. Настановивши принцом небіжчикового брата, всі заходилися щосили під'юджувати його до помсти. Новий принц упевнився на підставі додаткових доказів, що все було так, як вони гадали; звернувшись по запомогу до своїх кревняків, друзів і підданців, згромадив він невдовзі гарне, велике й потужне військо і рушив війною на герцога Афінського.

Про те зачувши, герцог і собі скупив усю свою потугу, щоб дати відсіч ворогові. Йому на поміч прибуло багато значного рицарства, серед якого були й прислані цісарем візантійським син його Костянтин та братанич Мануйло. Вони привели з собою чимало вояцтва, і герцог зустрів їх дуже приязно, а ще приязніше герцогиня, що Костянтинові сестрою доводилась. Як уже війна мала от-от розпочатися, запросила герцогиня, слушну хвилю вигодивши, їх обидвох до себе в кімнату і з плачем великим розповіла їм геть-чисто все - із чого та ворожда вчинилась, і як скривдив її герцог потайним зв'язком із тією чужинкою; гірко на свою недолю ремствуючи, благала вона їх добрати найліпшого способу, як би її лихові зарадити, честі мужевої не ущербивши.