Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Дика енергія. Лана

З’являється Цар-мати, схожа на ведмедицю у своєму темно-рудому хутряному вбранні. Її волосся, як і раніше, розплетене і майже торкається снігу. Вона ступає на лід, і я відчуваю, як здригається його прозора лінза.

— Сьогодні ти отримаєш ім’я, — звертається вона до моєї суперниці. — Але не думай, що це легкий бій.

Вона простягає їй зброю. Я мружуся дужче: біле яйце завбільшки з голову немовляти з устромленими в нього шипами в палець завтовшки, нахромлене на довгу дерев’яну ручку. У пам’яті спливає слово «булава». Що ж, ми битимемось не навкулачки і навіть не на ножах, а такими ось… штуками?!

Вона кам’яна? Чи скляна? Я чітко уявляю, як біла булава опускається на голову, розбиває її й сама розлітається на шматки. Як летять урізнобіч зламані шипи — і клапті мозку…

Я заледве відганяю це видіння. Витираю обличчя тильним боком долоні — щоби кляті сльози не заважали дивитись.

— Тримай. — Цар-мати простягає й мені таку ж булаву. Я беру її до рук; біле яйце, вкрите шипами, виблискує на сонці, і я розумію, що воно крижане. Булава висічена з криги.

— Бийся за своє життя, як можеш. — Цар-мати дивиться, пронизуючи наскрізь, на дні її очей стрибають жовті зірочки. — Тільки сильні жінки народжують вовків. Візьми.

Судомно стискаю булаву в правій руці. У ліву мені лягає сталеве лезо на дуже довгій незручній ручці. Поки міркую, що це таке, моя суперниця, отримавши від Цар-матері таку ж зброю, спритно складає її навпіл. Це складаний ніж! Вірніше, враховуючи його розміри, складаний меч… Навіщо? Що з ним робити?

Схоже, вже за кілька хвилин доведеться про це довідатись. Цар-мати переводить погляд то на суперницю, то на мене.

Піднімає руки.

— Бийтеся, аж доки одна з вас помре, — хрипко й лунко каже Цар-мати. — Починайте.

* * *

Моя суперниця стоїть за п’ять кроків від мене. На ній коротка хутряна камізелька й спідниця з такого ж хутра — ще коротша. Важкі чоботи з м’якими халявами. Тіло блищить, змащене жиром. Роздимаються ніздрі. Горять очі. Ловлю себе на думці, що не хочу її вбивати. Мені хочеться повернутися до цих людей і закричати на все горло: з якої речі? Чому я маю грати у ваші дурні ігри? Не збираюсь я бути ні вбивцею, ні м’ясом!

Я вже відкриваю рота, щоб заговорити з суперницею, але помічаю, як розширюються її зіниці. Не встигнувши ні про що подумати, відстрибую вбік, і там, де ще мить тому була моя голова, зі свистом пролітає крижана булава, вкрита шипами.

Глядачі схвально гудуть. Не розумію, чого вони радіють.

— Не думай, що це легкий бій, — повторює Цар-мати, зараз я її не бачу. — Не розраховуй на просту перемогу, Безіменна!

Суперниця зблискує очима й опускає собі під ноги складаний меч. Лезо впинається в кригу. Дівчина застрибує на грубе руків’я, відштовхується однією ногою — і я знову ледь устигаю відскочити з дороги.

Вона хизується, ковзаючи по льоду на тонкому лезі. Балансує, розганяється. Несеться, летить, залишаючи на кризі білу лінію-борозну. Глядачі кричать, захоплюючись і підбадьорюючи. Це дуже гарно, особливо коли вона різко розвертається, і з-під леза летять мерехтливі крижані бризки.

Тепер вона летить просто на мене. Сталеве лезо з шипінням ріже кригу. Крижана булава крутиться в її руках, і неможливо передбачити, звідки, в якому напрямку буде завдано удару…

То чого ж я стою?! Нерухома серед криги, я просто приречена стати здобиччю!

Намагаюся скочити на свій складаний меч, але втрачаю рівновагу і ледь не падаю. Ніколи в житті мені не доводилося кататися на льоду. Допомогли б висота і вітер — але тут немає ні того, ні іншого. Відкидаю непотрібний меч і підношу булаву: балансуючи на своєму лезі, суперниця летить на мене, я бачу її очі. І розумію: вона не зупиниться.

Відбігаю вбік, але вона завиграшки змінює напрямок і знову летить на мене. Вона швидша. Вона у себе вдома.

Потилиці ніби торкається холодний подув. Дивне відчуття. І дуже неприємне. Це передчуття смерті.

Суперниця налітає, як крижаний вихор. Булава проноситься за міліметр від моєї голови, гострий шпичак черкає по шкірі, на скроні набрякає гаряча крапля. Я не відчуваю болю. Суперниця проноситься повз мене й розвертається, викидаючи віяло крижаних бризок. Вона розлючена: третя атака має бути останньою.

Я опускаю булаву. Потріскує лід під ногами. Балансуючи, відхиляючись то ліворуч, то праворуч, на мене несеться моя смерть — молода, весела, сповнена внутрішнього ритму…

Секунди розтягаються. Зовсім завмирають. Я вловлюю її ритм так, ніби вона — долоня, а я барабанна дека.

Непростий ритм. Рухи леза, що викрешує іскри на поворотах. Рух тіла крізь простір. Рух булави. Я стою, вмерзнувши в лід, і лише ледь помітно похитуюсь. Я точно знаю, де буде моя суперниця за частку секунди. І, звичайно ж, знаю, як вона завдасть удару.

Попередня
-= 40 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!