Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Дика енергія. Лана

Відчиняю двері нешироко, щоб не випустити тепло. Пірнаю всередину, в сінях обтрушую сніг з одягу і, хукаючи на пальці, ступаю через поріг у задушливе тепло.

На столі горить вогник. Я бачу Ярого, що сидить біля печі, і встигаю здивуватись, яке у нього дивне обличчя. А потім здогадуюсь озирнутись.

Цар-мати сидить на моїй лавці. На її обличчі мерехтять відблиски вогню. Волосся лежить на плечах блискучим жорстким плащем.

— Добридень, — кажу я, бо ні Ярий, ні Цар-мати порушувати мовчання не збираються.

— А бодай тобі цур, — озивається Цар-мати таким тоном, яким люди зазвичай вітаються. — Ну, що сказав тобі Головань?

— Він бачить два шляхи. Я зовсім не обов’язково всіх тут занапащу. Я можу, навпаки, принести щастя… Є така… розвилка. Нове майбутнє.

— Я народила від нього дванадцять дітей, — повільно каже Цар-мати. — Двох роздер ведмідь. Двох забрав Завод. Одну вбила ти!

— Я не знала, — бурмочу вражено, але Цар-мати мене не слухає.

— Хоч би що було, всіх людей з трьох родів я вважаю своїми дітьми. Кого ти вб’єш завтра? Кого з них? Якими бідами ми заплатимо за ту химеру, яку чоловіки, — вона кидає зневажливий погляд на Ярого, — називають новим майбутнім? Я відповідаю за три роди. Я, а не він. Чоловік на чолі племені — це війна і смерть, гонитва за кращим по трупах хорошого… Трьом родам не потрібне нове майбутнє. Їм досить старого. Тому ти помреш.

Вона повертається і йде, не сказавши більше ані слова.

Вночі мені сниться місто. Сниться, як я шукаю підзарядження… але не для Єви. Для Голованя. А він ходить за мною назирці, сміється, глузує. Підзарядження? Для мене?! Ти збожеволіла!

У сні розумію, що все йде не так, але вдіяти нічого не можу. Сон несе мене, як каламутна ріка, і врешті приносить на пустирище в дільницю веж — навкруги громадяться залізні статуї вовків, звезені, напевно, з якогось музею. Або з виставки божевільного скульптора. У деяких вовків по п’ять, шість ніг, ощирені пащі… І величезні соски, майже як у корів. Дійні вовчиці? Що за маячня!

Посеред пустирища стоїть людина, побачивши яку, я щосили намагаюсь прокинутись. Це енергетичний контролер — вірніше, той, кого я мала за контролера. Чорний привид. Вісник нещастя. Обличчя його в борознах, але це не старечі зморшки. Це стики броньованих плит. Очі дивляться з чорних проваль, наче з глибоких дюз.

— Багато хто не доживає до ранку, — каже він неголосно й моторошно. — Енергії на всіх не вистачає.

Залізні плити, з яких складається його обличчя, приходять у рух. Міняються місцями вилиці. Падає підборіддя, відкриваючи чорний тунель пащі. Я кричу…

І прокидаюсь.

Куди ніч, туди й сон. Хоч би як склалась моя доля, в місто я більше не повернусь.

* * *

Наступного дня по мене приходять конвоїри і ведуть… на страту? Чи знову на бій?

Іще не дійшовши до місця, чую гомін юрби і запах диму.

У величезній ямі з пласким дном розкладено вогнище. Чи багато вогнищ; я бачу ціле поле вогню, над яким — приблизно за півметра — натягнено напівпрозору сітку з дуже дрібними вічками. Невже мене хочуть підсмажити на решітці?!

Тремтить мінливими струменями розігріте повітря. Зі струменистого марева виходить Цар-мати — я не одразу впізнаю її.

Вона скинула шкури, які завжди вкривали її до п’ят. Вона набагато стрункіша, ніж здавалася мені раніше. Біла сорочка до колін перетягнута широким паском на талії. Босі ноги впевнено ступають на сітку з вогнем. Цар-мати виходить на середину вогненного поля й обводить поглядом три роди, що з’юрбились навкруг багаття.

Її довге волосся, зібране навколо голови, здається важким шоломом.

— Сьогодні я беру бій, — хрипко й лунко каже Цар-мати. — За наше майбутнє.

І обертається до мене.

Вона беззбройна. Вона босоніж. Вона набагато старша за мене. І все-таки мене обсипає морозом, коли дивлюсь на неї. Мені одразу стає зрозуміло, що ця супротивниця набагато страшніша за Мисливицю, не кажучи вже про Безіменну.

Мені допомагають стягнути з ніг черевики й шкарпетки. Ступаю на сітку, внутрішньо завмираючи, — чекаю, що вона обпече. Та вона ледь тепла, хоча внизу, просто піді мною, видно язики полум’я. Ніколи в житті мені не доводилось бачити такого великого вогню! Чому ж він не палить нас? Це чаклунство?

І ще — ця сітка дуже пружна. Як мембрана.

Я не бачу серед тих, хто зібрався, ні Ярого, ні Голованя. Але це зовсім не означає, що їх немає. Юрба така щільна, та й у мене немає часу вдивлятися в обличчя… Останні людські обличчя, які я, можливо, бачу у своєму житті.

Цар-мати глибоко зітхає. Дивиться мені в очі. Без ненависті. Без люті. Без азарту. На секунду її погляд стає схожий на погляд Мисливиці.

Попередня
-= 46 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!