Слава ЗСУ!

— Вони ж нам нічого не розповідають, так чому я повинна щось говорити? Це ж не моя таємниця, — пояснює їй Злата.

— Але чому вони мовчать?! не вгамовується Кіра. — Ми ж друзі! Пораділи б за них!

— Без поняття! — Злата знизала плечима. — Мабуть на це є якісь причини. Прийде час, вони самі все скажуть. А поки ... Тсс - с! — вона піднесла вказівний палець до губ. — Вдаємо, що ми нічого не знаємо. І радіємо за них мовчки. Щастя любить тишу.

— Так, але ...

— І ось ще ... — перервала її Злата. — Пообіцяй, що ти не будеш приставати до них зі своїми розпитуваннями з цього приводу. Я тебе ж знаю.

— Та ну тебе ... Я що зовсім вже? — фиркнула у відповідь Кіра. Вона злегка нахилилася і заглянула Златі в обличчя. — Ну, а ви? Ви з Ярославом разом? — несміливо запитала вона.

— Ох, Кірочко ... — Злата важко зітхнула. — У мене таке відчуття внутрішнього протиріччя, що я вже сама нічого не розумію. Ніколи б не подумала, що для мене це буде так складно! Я, як психолог, навіть відчула себе "некомпетентною" в цьому, тому що сама з собою нічого вдіяти не можу, — сказавши це, дівчина спробувала посміхнутися. — Мені здається, що він зовсім не почув те, що я йому говорила. Він просто викинув це з голови, як щось зовсім неважливе, непотрібне. Ярослав не усвідомлює, що ...

— Але він же кохає тебе! Це ж так очевидно! Варто тільки поглянути в його очі, коли ти поруч! — вигукнула Кіра, не давши Златі договорити.

— Та знаю я! Я не сумніваюся в його коханні. Навіть, якщо відчуваєш, що глибоко закоханий, це не означає, що відносини складуться. Ярослав ... він ... — вимовляючи його ім'я, Злата відчувала такий трепет всередині і, як ніби отримавши певний сигнал, її серце починало битися ще швидше і, прокидаючись з новою силою, почуття ставали ще виразнішими, сильнішими. Навіть зараз вона зловила себе на цій думці, що вони розійшлися всього кілька хвилин тому, а вона вже за ним дуже сумує і в цю хвилину подумки перебуває з ним. — Мабуть в людському мозку є певна область, що відповідає за обробку суджень, і коли людина кимось захоплена, ця частина мозку ніби спить і людина насправді стає фізично не здатною побачити недоліки в тому, кого кохає. Судячи з усього, це хитрий біологічний прийом, — Злата задумливо сфокусувала погляд в одну точку, намагаючись розібратися в своїх думках, які наполегливо накочувалися величезною хвилею. — Я розумію, що не можу тримати його. І відпустити теж не можу. Без нього в моєму житті настане порожнеча. Я вже не хочу відштовхувати Ярослава і говорити йому останні слова.

— Златко, — звертається до неї Кіра з такою любов'ю і незрозумілою теплотою в голосі. Їй так зараз хотілося підтримати свою подругу, щиро обійняти її. — Так може і не треба цього робити? — благально просить вона. — Пам'ятаєш "Маленького принца"? Пильне лише серце, найголовнішого очима не побачиш. Прислухайся до свого серця. Не жени Ярослава!

— Кірочко, так я вже й не жену його. Як сама бачиш ... Я намагалася, але це виявилося неможливо. Він ув'язався за мною. І все. І що ти будеш робити? Але розумієш, ця тема колись все ж таки знову спливе. Від цього нікуди не дінешся. Хіба що, у випадку з Ярославом це відбудеться не так скоро, — на обличчі Злати знову з'явилася легка, сумна посмішка. — Це ж творчі люди! Вони ж, як птахи в польоті! Їм потрібна свобода, простір ... Вони живуть у своєму власному світі, весь час знаходяться в пошуках себе і нових джерел натхнення. Для більшості з них сім’я, діти — це, щось "віддалене". Вони дуже довго до цього йдуть. Я думаю, що Ярослав не виняток. У нього багато планів, ідей! Він весь в мистецтві. Ярослав реально заслуговує набагато кращого.