Слава ЗСУ!

— Він же хвилюється! Так не можна, Кіра! Відповідай йому! — наполягає Злата. Вже через пару хвилин, пролунав рінгтон її мобільного телефону. Вона швидкими кроками попрямувала в передпокій. Діставши в сумочці свій телефон, дівчина повернулася на кухню.

— Ну ось ... А я що говорила? Що мені йому сказати? — запитує Злата, тримаючи в руці телефон, який все ще продовжував безперервно дзвонити. Але Кіра жестом дала зрозуміти, що вона не має наміру зараз про що - небудь говорити з Антоном.

— Так, Антоне. Привіт! — Злата відповідає на дзвінок і в той же час дивиться на Кіру, несхвально хитаючи головою. — Так, Кіра у мене. Ти не хвилюйся, все добре. — Вона просто заснула, ми фільм дивилися, — доповідає Злата, намагаючись надати переконливості своєму голосу — Так, заночує у мене... Угу... Ок. І тобі добраніч!

— Кіро, ну ти даєш! Хіба так можна?! Піти, грюкнувши дверима! Як дитина, чесне слово! Ти чого завелася на рівному місці? Він же місця собі не знаходить! Ще й брехати мені тебе довелося. Схоже, що він мені не повірив. Не дурний же! — накинулася на подругу Злата, закінчивши розмову з Антоном. Кіра тільки фиркнула у відповідь.

— Гаразд, — вже спокійніше говорить Злата. - Проходь в вітальню, а я зараз чай принесу. Може і правда якийсь фільм подивимося?

Дівчата проводили затишний вечір за переглядом фільму в тихій, домашній обстановці і періодично перемовлялися між собою, обговорюючи сюжет. Було так легко і спокійно.

— Злат, а що в тебе з цим ... Ярославом? — нерішуче запитала Кіра після закінчення фільму.

— Це ти про що? — звівши брови, Злата підняла на неї здивований погляд — Смішно навіть ... Та нічого! Кір, я бачила його всього пару разів. Просто випадково зустрілися. От і все.

— Випадковості не випадкові, — ледь чутно пробурмотіла Кіра.

— Що ти там говориш?

— Та так... Нічого, — відповідає Кіра. — Ти явно йому сподобалася. Він тоді так подивився на тебе... Як тобі сказати... – дівчина робить паузу, підбираючи слова.

— Що? Не говори дурниць! У тебе бурхлива уява. Звичайно він на мене подивився. Ще раз повторюю, я його бачила лише двічі! Не вигадуй! Ми з ним ледве знайомі.

— Так, що тобі заважає познайомитися з ним ближче? – Кіра зовсім не збирається відходити від теми.

— Навіщо? І взагалі, я не хочу продовжувати цей безглузду розмову! — гнівним тоном вимовляє Злата, виблискуючи небезпечними іскорками в очах. Кіра прекрасно розуміла, що тема особистого життя її подруги — табу! А зараз вона не стрималася і порушила цю заборону.

— Злат, — Кіра обережно бере її за руку. — Я люблю тебе і дуже хочу, щоб ти була щасливою, не була сама, — вона сказала ці слова тихо, майже пошепки, і так щиро...

— Кірочко, я тебе теж дуже люблю, — Злата в розчулених почуттях обіймає Кіру у відповідь. — Не треба за мене турбуватися! Все добре. Я сильна. Впораюся. Чому я сама? У мене є ти з Антоном, Ігор, Ніка. Ви тут найближчі та рідні для мене.

— Це все не те! А як же кохання? — Кіра стоїть на своєму. — Це неправильно, Злата!

— Це моє життя! Дозволь мені вирішувати, що правильно, а що – ні, добре? Яке кохання? Я вже по горло сита цим "коханням". З мене досить! Я не збираюся тобі нічого пояснювати. Ти сама все прекрасно знаєш, не перший день знайомі.