Слава ЗСУ!

І, може, вперше клас побачив у розгублених, переляканих, повинх сліз очах Злюкіна щось людське.

Довго дивитися в очі однокласникам Злюкін не зміг. Він опустив голову і тремтячим голосом мовив:

— Я більше... не буду....

Федя, звичайно, дав би Злюкіну ще й потиличника. Прометей Гаврилович цього не зробив. Але Злюкіну краще був би потиличник...

Уперше в житті Злюкін змушений був вибачатися, та ще й перед усім класом.

Цей випадок зробив Прометея Гавриловича в школі прямо-таки легендарною особою. А двометровий Філя Мілановський з дев'ятого «Б», найбільший у школі спеціаліст з НЛО (нерозпізнаних літаючих об'єктів) висловив припущення, що шкільний завгосп не хто інший, як інопланетянин.

Так чи інак Прометея Гавриловича в школі полюбили всі.

— От якби всі вчителі були такі, як він... — зітхали деякі учні.

Лише Злюкін, замість того щоб картати себе за дурість і дякувати завгоспові за порятунок, незлюбив Прометея Гавриловича після того випадку. Завгосп його, бачте, зганьбив перед усім класом. А що ж тебе цілувати за те що примусив усіх так хвилюватися і мало не вбився через свої вибрики? Але Злюкін тому й був Злюкін, що нічого цього не розумів і розуміти не хотів.

Усе те відбувалося наприкінці минулого навчального року.

А на початку цього року хтось (невідомий поки що «хтось», бо піймати його не могли) почав робити хитру й підступну шкоду. У кабінетах були замки, які старі люди називають «французькими», — з маленькими пласкими «автомобільними» ключиками, що вставлялися у вузьку шпаринку. У класах замки були звичайні, з великими ключами, тому в круглу шпарку навіть можна було зазирати до класу. Так-от невідомий «хтось» у замки кабінетів заганяв уламок сірника, а в замки класів копійку. І ключі в замки неможливо було вставити, кабінет або клас не можна було відчинити. І уроки зривалися, на радість ледарям і порушникам дисципліни.

Прометей Гаврилович дуже переживав, хоча й умів досить швидко відчиняти замки викруткою. Не чергувати ж йому а викруткою весь час біля класів. У шкільного завгоспа і без того справ чимало.

— Просто Еврісфей якийсь попорався! — сказав одного дня Прометей Гаврилович, черговий раз відчиняючи викруткою двері.

— А... а хто такий Еврісфей? — спитав Агашкін (завгосп одчиняв двері саме їхнього класу).

— Та цар один поганий, — усміхнувся Прометей Гаврилович, — той, що весь час наказував Гераклу робити різні подвиги.

Агашкін подивився на Лесика, той на Жору, Жора на Лесю, Леся на Аліну — ніхто з них про Еврісфея ще нічого не знав.

Прометей Гаврилович похитав головою і сказав:

— А треба, треба було б уже й знати...

На великій перерві у шкільній бібліотеці вишнурувалась черга. Усі примірники «Міфів Давньої Греції», які тільк були в бібліотеці, розібралися в одну хвилину.

І почалося в їхньому класі (та й не тільки в їхньому) захоплення грецькими міфами. З легкої руки Агашкіна вчителі були переіменовані на міфологічний лад.

Директор школи Лев Парамонович став, звичайно, Зевсом Парамоновичем. Ким же він міг бути, як не верховним богом-громовержцем. До речі, воно йому було й до лиця. Характер у нього був, як уже казано, крутий.

Ставна волоока вчителька хімії Кира Андріївна стала Герою Андріївною. Гера, за міфологією, — це цариця богів, дружина Зевса. Хоча, звичайно, Кира Андріївна дружиною Льва Парамоновича не була.

Завуч, вчителька математики Фаїна Панасівна, стала Афіною Панасівною — богинею неба, повелителькою хмар і блискавок, богинею родючості, покровителькою мирної праці. Щодо праці, хмар і блискавок усе було точно. Фаїна Панасівна без кінця говорила, що головне в житті праця, що треба працювати, працювати і ще раз працювати. А оскільки працювати хотіли не всі, то й хмар і блискавок вистачало.

Красуня вчителька української мови та літератури Маргарита Михайлівна стала, звичайно, Афродітою Михайлівною.

Вчителька біології Зїнаїда Семенівна стала Артемідою Семенівною. Тут було абсолютне попадання — і тварин, і звірів, і дерева, й рослини вона любила до безтями. І була неодружена, точнісінько як богиня-діва Артеміда.

Старенька, найстарша серед учителів, кругленька, завжди усміхнена вчителька географії Пелагея Петрівна стала Гея Петрівна. Гея (грецькою — Земля), за міфологією, була однією з найперших богинь, яка виділилася з первісного хаосу, прародителька багатьох богів, а також людей.

Учитель фізики Антон Григорович став Аполлоном Григоровичем. Хоча багато хто з цим і не погоджувався. Бог Аполлон був красень (у Антона ж Григоровича під носом красувалась бурулька, а на голові блищала лисина). Однак переважна більшість десятикласниць вважали його симпатичним. А, як казала Аліна Гончарук, для чоловіка «симпатичний» важить більше, ніж «красивий».