Слава ЗСУ!

7

За двадцять хвилин по тому вона вже лежала в ліжку з увімкнутим нічником Містером Ведмедиком Пухом, пережитком раннього дитинства, що жеврів на комоді. Вона сягнула до Дена і знайшла його у функціональній залі, де стояв стіл для пінг-понга, лежали журнали і головоломки, а на стіні висів великий телевізор. Він грав у карти з парою мешканців «хот спайса».

(«ти поговорив з доктором Джоном?»)

(«так, післязавтра ми вирушаємо до Айови»)

Ця думка надійшла у супроводі ескізної картинки старовинного літачка-біплана. У ньому сиділи двоє чоловіків у старомодних літунських шоломах, окулярах-консервах і довгих кашне. Абра посміхнулася цій картинці.

(«якщо ми привеземо тобі»)

Картинка кетчерської рукавиці. Вона зовсім не була схожою на ту, яка належала хлопчику-бейсболісту, але Абра зрозуміла, що хотів сказати Ден[295].

(«чи не очманієш ти»)

(«ні»)

Не можна їй. Взяти до рук рукавицю мертвого хлопчика, це буде жахливо, але вона мусить це зробити.

8

У загальній залі «Рівінгтона-1» містер Бреддок втупився в Дена отим сповненим монументального і злегка зачудованого роздратування поглядом, який вміють успішно застосовувати тільки люди дуже старі й на межі сенільності.

— Дене, ти збираєшся скинути якусь карту чи так і сидітимеш тут, туплячись у куток, допоки полярні глетчери не розтануть?

(«добраніч, Абро»)

(«доброї ночі, Дене, передавай добраніч від мене Тоні»)

— Денні? — Містер Бреддок постукав по столу набряклими кісточками пальців. — Денні Торренсе, ходи-но сюди, вертайся!

(«не забудь встановити сигналізацію»)

— Агов-агу, Денні, — погукала Кора Віллінгем.

Ден подивився на них.

— Я вже походив, чи все ще моя черга класти карту?

Містер Бреддок підкотив очі до Кори; Кора підкотила свої очі навзаєм до нього.

— А мої дочки вважають, ніби я з’їжджаю з котушок, — промовила вона.

9

Абра активізувала сигнал будильника на своєму «ай-Педі», бо завтра на неї не просто чекає школа, завтра її черга готувати сніданок — у планах омлет з грибами, перцем і сиром «Джек»[296]. Але це була не та сигналізація, про яку казав Ден. Заплющивши очі, вона зосередилася, аж лоб у неї взявся зморшками. Одна її рука виповзла з-під ковдри й почала їй терти губи. Те, що вона зараз робила, було каверзним і непевним, але, можливо, воно того буде варте.

Сигналізація, це, звісно, гарно і добре, але якщо та жінка в капелюсі з’явиться шукати її, пастка для неї буде ще кращою.

Хвилин приблизно через п’ять зморшки на чолі в Абри розгладилися і рука її полишила губи. Дівчинка перевернулася на бік і підтягнула собі під підборіддя пухову ковдру. Вона візуалізувала себе верхи на білому скакуні, в повному бойовому обладунку і так в цьому образі й заснула. Нічник Містер Ведмедик Пух наглядав за нею зі свого місця на комоді, як він це робив ще відтоді, як Абрі було чотири рочки, посилаючи промінь спокійного світла їй на ліву щоку. Щока та ще волосся були зараз єдиними видимими частинами дівчинки.

У своєму сновидінні вона летіла вчвал безкраїми лугами під чотирма більйонами зірок.

10

Роза продовжувала медитувати до першої тридцяти ранку того понеділка. Решта Правдивих (за винятком Енні Фартушок і Великої Мо, які наразі були біля Діда Фліка) вже міцно спали, коли Роза вирішила, що вже готова. В одній руці вона тримала роздруковану зі свого комп’ютера фотографію доволі невиразливої центральної частини містечка Енністон, штат Нью-Гемпшир. В іншій — балон. Хоча всередині нього нічого не залишилося, окрім хіба що якнайменшого повіву духу, вона не сумнівалася, що цього вистачить. Вона поклала пальці на вентиль, приготувавшись його послабити.

«Ми Правдивий Вузол, і ми тривкі: Саббатха ханті».

«Ми обрані: Лодсам ханті».

«Ми щасливці: Каханна різоне ханті».

— Прийми це і скористайся цим добре, Розі-дівчинко, — промовила вона. Вона відвернула вентиль, і з балона вирвався короткий подих духу. Вона вдихнула і, дозволивши балону з м’яким «гуп» впасти на килим, відкинулася на подушку. Фото Центральної вулиці Енністона вона піднесла собі до очей. Пальці й уся її рука були вже не зовсім тут, і зображення теж наче попливло. Неподалік від цієї Центральної вулиці у провулку, який, можливо, називається Ричленд-корт, живе певна маленька дівчинка. Зараз вона мусить міцно спати, але десь у її розумі засіла Роза Циліндр. Вона припускала, що дівчинка не знає, яка на вигляд Роза Циліндр (не більше, аніж сама Роза знає, яка на вигляд ця дівчинка… поки що принаймні), але вона знає, якою вчувається Роза Циліндр. А також знає, на що дивилася Роза вчора у супермаркеті «Сема». Це її маркер, її прохід досередини.

---

  295 Ден малює не хітерську, а рукавицю кетчера (ловця), кажучи Абрі, що «все схоплено».

  296 «Monterey Jack» — сорт напівтвердого сиру, який за рецептом мексиканських францисканських ченців з ХІХ ст. виробляється у Каліфорнії.