Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Доктор Сон

— Круче, — позвав він. — Побудь зі мною, Татку.

Крук вмент опинився біля нього, посунувши ліктем Горіха.

— Нахилися ближче, — прошепотів Баррі, і — після миті вагань — Крук зробив, як той просив.

Баррі відкрив рота, але, перш ніж він встиг заговорити, розпочався черговий цикл. Шкіра в нього стала молочного кольору, потім потоншала до прозорості. Крук бачив його стиснуті зуби, очниці, в яких плавали його наповнені болем очі, і — що найгірше — тіняві амбразури фортеці його мозку. Він чекав, тримаючи руку, яка більше була не рукою, а всього лиш кублом кісток. Десь, на величезній відстані, гупала і гупала та блядьська диско-музика. Крук подумав: «Вони, мабуть, під наркотою. Неможливо трахатися під таку музику, якщо ти не під наркотою».

Повільно, повільно Баррі Хінець знову став цілісним. Цього разу, повертаючись, він кричав. Піт виступив йому на лобі. А також і червоні плями, такі тепер яскраві, що не відрізнити від крапель крові.

Він втер собі губи і сказав:

— Послухай мене.

Крук послухав.


4

Ден доклав зусиль якнайчистіше спустошити собі мозок, щоби його могла заповнювати собою Абра. Він достатньо часто водив «Ріву» до Клауд-Гепа, аби робити це майже зовсім механічно, а Джон зі зброєю (два автоматичних пістолети й оленяча рушниця Біллі) їхав аж у хвостовому кондукторському вагоні. Геть з очей, геть з думок. Чи то майже. Неможливо цілком втратити себе навіть уві сні, але присутність Абри була такою потужною, що було аж трохи лячно. Дену майнула думка: якщо вона залишатиметься в його голові достатньо довго, продовжуючи трансляцію думок з такою ж потужністю, все кінчиться тим, що він нашукуватиме собі сандалетки і відповідні їм аксесуари. Не кажучи вже про мління за класними хлопчиками з гурту «Довколишні».

Дуже помічним виявилося те, що вона наполягла — в останню хвилину, — аби він узяв з собою Гоппі, її старого кошлатого кролика. «Він дасть мені бодай щось, на чому я зможу фокусуватися», — сказала вона, чого вони не могли зрозуміти так достеменно, як зрозумів би це не зовсім людський персонаж, чиє мугирське ім’я було Баррі Сміт. Він навчився цього трюку від Діда Фліка і користався ним безліч разів.

Допомагало також те, що Дейв Стоун не вмовкаючи розповідав усілякі сімейні історії, багато з яких Абра ніколи раніше не чула. І все ж таки Ден не був упевнений, що щось із цього могло подіяти, якби той, хто був головним у визначенні її місцеперебування, не лежав зараз хворим.

— А інші не здатні на локалізацію? — запитав він її.

— Та леді в капелюху це вміє, навіть звіддаля, за півкраїни, але наразі вона відсторонилася. — Абрині губи вкотре скривилися у тій самій, дещо лячній, усмішці, показавши вершечки її зубів. Через це вона здалася значно старшою за свій вік. — Роза боїться мене.

Присутність Абри в Деновій голові не була безперервною. Вряди-годи він відчував, як вона йде деінде, сягаючи — о так, дуже обережно — того, хто колись виявився досить дурним, щоб натягнути собі на руку бейсбольну рукавицю Бредлі Тревора.

Абра сказала, що вони зупинилися в місті, яке називається Старбридж (Ден не сумнівався, що вона має на увазі Стербридж), і там з’їхали з платної автомагістралі, рухаючись далі другорядними дорогами в напрямку яскравого сигналу її свідомості. Пізніше вони зупинилися пообідати в придорожньому кафе, їли не поспішаючи, розтягуючи фінальний відрізок своєї подорожі. Вони знали, куди їде зараз вона, і щиро бажали, щоб вона туди дісталася, бо Клауд-Геп відлюдна місцина. Вони вважали, що таким чином вона полегшує їм їхню роботу, ну то й гаразд, але її робота була делікатною, чимсь на кшталт телепатичної лазерної хірургії.

Був один тривожний момент, коли порнографічний сюжет заповнив мозок Дена — той груповий секс біля басейну — але він зник майже одразу. Він подумав було, що ненароком зазирнув до її підсвідомості, де — якщо вірити доктору Фройду — ховаються всі наші примітивні бажання. То було припущення, про яке він міг би пошкодувати, але аж ніяк не ганити себе через нього; він давно навчився не встромляти свого носа до найприватніших чужих справ.

Ден тримав штурвал «Ріви» однією рукою. Інша була на облізлому хутрі м’якого кролика, що лежав у нього на колінах. Обабіч пропливав густий ліс, який вже почав пломеніти серйозними кольорами. На сидінні праворуч — так званому провідницькому — джеркотів Дейв, розповідаючи своїй доньці сімейні історії, танцюючи на кістках принаймні одного скелета з родинної шафи.

— Коли вчора вранці зателефонувала твоя мама, вона сказала мені, що в підвалі будинку Момо зберігається певна скриня. Позначена іменем Алессандра. Ти знаєш, хто це така, авжеж?

Попередня
-= 146 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!