Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Оскільки вона пручалася, відбивалася, Крук потрапив голкою їй десь біля ключиці. Зайве йому було непокоїтися, що він втратить контроль і вколе їй всю дозу, бо її ліва рука, підстрибнувши вгору, вдарила по його правій і вибила шприц. Той упав на підлогу і покотився. Але провидіння надає перевагу Правдивим над мугирями, так було завжди, так сталося й цього разу. Він увігнав у неї якраз достатньо. Він відчув, як хватка її маленької руки в його мозку слабшає, а потім зовсім зникає. Те саме зробилося і з її фізичними руками. Вона витріщилася на нього шокованими, плаваючими очима.
Крук поплескав її по плечі.
— Поїдемо, прокотимося, Абро. Ти познайомишся з новими, дивовижно цікавими людьми.
Неймовірно, але вона спромоглася на усмішку. Доволі лячну, як для дівчинки такої юної, що з волоссям, прихованим під кашкетом, її все ще можна було сприйняти за хлопчика.
— Ті виродки, яких ти називаєш своїми друзями, вже мертві. Вониии…
Останнє слово спливло згасаючим глісандо, бо очі в неї підкотилися під лоба, а ноги підломилися в колінках. Круку кортіло дозволити їй завалитися — катюзі по заслузі, — але він задавив у собі цей імпульс і натомість підхопив її під пахви. Вона була цінним товаром, врешті-решт.
9
Він увійшов крізь задні двері, відклацнувши замалим не зайвий пружинний замок одним рухом згори вниз, платиновою кредитною карткою «Америкен Експрес» на ім’я Генрі Ротмена, але не мав наміру залишати дім тим же шляхом. Там не було нічого, лише високий паркан при підніжжі спадистого заднього двору, а за ним якась річка. Крім того, його транспортний засіб чекав на протилежному боці. Він поніс Абру через кухню, а далі в порожній гараж. Обоє батьків на роботі, мабуть… якщо тільки вони зараз не в Клауд-Гепі, зловтішаються над Енді, Біллі й Горіхом. Наразі йому було загалом наплювати на той бік цього діла; хто б не ходив у помічниках цього дівчиська, вони можуть зачекати. Їх час надійде.
Він посунув її безвільне тіло під верстат, на якому лежав небагатий набір інструментів її батька. Потім великим пальцем натиснув кнопку відкривання гаражних дверей і ступив надвір, не забувши перед тим начепити на себе ту велику добру стару усмішку Генрі Ротмена. Ключ до виживання в мугирському світі — мати вигляд, ніби ти свій, ніби ти завжди з усіма на короткій стопі, й ніхто у цій справі не був кращим за Крука. Він стрімко пройшов до пікапа і знову посунув старого, цього разу на середину диванного сидіння. Коли Крук завертав на під’їзну алею Стоунів, голова Біллі колисалася в нього на плечі.
— У приятелі набиваєшся, еге ж, дідуню? — запитав Крук і розсміявся, скеровуючи червоний пікап у гараж. Друзі його загинули, і ситуація зараз вкрай небезпечна, але малася тут одна велика компенсація: уперше за багато років він почувався абсолютно свідомим того, що він живий, світ вигравав кольорами і бринів, як високовольтна лінія. Він запопав її, дяка Богові. Попри всю її дивовижну силу і мерзотні трюки, він її запопав. Тепер він доправить її Розі. Зробить любовне підношення.
— Джекпот, — промовив він, і сильно, один раз, вдарив по приладовій панелі, тріумфуючи.
Стягнувши з Абри наплічник, він залишив його під верстатом і підважив її у пікап, на пасажирське сидіння. Обох своїх сонних пасажирів він прив’язав ременями безпеки. Звісно, йому було спливло на думку одному з них скрутити в’язи і залишити його тіло в гаражі, але цей старий міг іще стати в пригоді. Якщо наркотик його вже не прикінчив, тобто. Крук пошукав у старигана пульс збоку на шиї, і знайшов — повільний, але сильний. Щодо дівчинки — жодних питань; вона сиділа прихилена до пасажирського вікна, і Крук бачив, як туманиться від її дихання скло. Пречудово.
Крук витратив секунду, щоб інвентаризувати наявний у нього капітал. Зброї нема — Правдиві ніколи не подорожували з вогнепальною зброєю, — але є ще два шприци, повних цієї «нагло-засни/куняй-дрімай» штуки. Він не знав, як далеко сягне з цими двома, але дівчина для нього пріоритетна. Крук гадав, що період корисності старигана може виявитися надзвичайно коротким. Та й гаразд. Мугирі приходять, мугирі відходять.
Він дістав мобільний і цього разу натиснутий ним швидкісний набір адресувався Розі. Вона відповіла аж тоді, коли він уже примирився з тим, що доведеться залишити повідомлення. Голос у неї був млявий, вимова глейка. Трохи схоже було, ніби говориш із п’яною.
