Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Доктор Сон

Ден сказав:

— Я тобі казала, не називати мене так більше.

Крук застиг, дивлячись на дівчину, яка сиділа на унітазі, похитуючись з боку в бік. Хитає її через наркотик. Це ясно. Але що це вона так говорить? Це також від зачмелення?

— Що сталося з твоїм голосом? Він у тебе наче не зовсім твій.

Ден спробував здвигнути дівчинковими плечима і спромігся тільки смикнути одним з них. Крук ухопив Абру за руку і ривком звів Дена на Абрині ноги. Це було боляче, і вона скрикнула.

Десь — за милі й милі звідси — хтось ледь чутно закричав: «Що відбувається? Що я мушу робити?»

— Вези, — сказав він Джону, в той час як Крук потягнув його крізь двері. — Просто вези.

— О, я повезу, авжеж, — відповів Крук і з силою увіпхнув Абру до пікапа, під бік хропучого Біллі Фрімена. А потім ухопив жмут її волосся, намотав собі на кулак і потягнув. Ден заверещав Абриним голосом, розуміючи, що цей голос не зовсім її. Майже, проте не зовсім. Крук чув різницю, але не розумів, у чому справа. От жінка в капелюсі зрозуміла б; це саме жінка у капелюсі ненавмисне показала Абрі трюк з міньбою розумами.

— Але перш ніж ми помчимося, ми досягнемо розуміння. Більше жодної брехні, ось яке мусить бути розуміння. Наступного разу, якщо ти збрешеш своєму татусеві, цей стариган, що мені тут хропе, стане мертвим м’ясом. І я не витрачатиму на нього мікстуру. Я з’їду на якийсь дачний путівець і пущу йому кулю в черево. Так це триватиме довше. Щоб ти наслухалася його криків. Ти все зрозуміла?

— Так, — прошепотів Ден.

— Дівчинко, я на це дуже збіса сподіваюся, бо не жую одну й ту саму жуйку двічі.

Крук затріснув двері й швидко пішов навкруг машини на водійське місце. Ден заплющив Абрині очі. Він думав про ложки на святкуванні дня народження. Про відкривання й закривання шухляд — про це також. Абра була надто слабкою фізично, щоб боротися з чоловіком, який вже сів за кермо і заводив двигун, але частина її була потужною. Якщо він зможе знайти цю частину… частину, яка рухала ложками і відкривала шухляди, і грала музику нізвідки… частину, яка писала на його класній дошці за милі й милі звідси… якщо він зможе її знайти, а потім ще й зможе нею керувати…

Як Абра була візуалізувала собі жінку-воїна зі списом, на жеребці, так Ден візуалізував тепер комутаційний блок, що міститься в якійсь кімнаті на стіні. Якісь його регулятори керують її ногами, якісь руками, якісь стенанням плечей. Проте значно важливішими були інші. Він мусить змогти їх потягнути; він має в собі принаймні почасти ту саму електричну схему.

Пікап поїхав, спершу задом, потім розвернувся. За якусь мить вони знову опинилися на дорозі.

— Оце правильно, — промовив Крук. — Спи собі. Про що ти к чорту думала там, що збиралась зробити? Стрибнути в унітаз і змити себе…

Його слова затухли, бо знайшлися регулятори, які шукав Ден. Особливі регулятори, такі, що з червоними ручками. Він не знав, чи вони насправді існують там, чи під’єднані до Абриних сил, чи це він просто грається в якийсь ментальний пасьянс. Він знав тільки, що мусить спробувати.

«Засяй», — подумав він і потягнув їх усі.


6

Пікап Біллі Фрімена уже від’їхав миль за шість чи сім від автозаправки, рухаючись у західному напрямку крізь темряву сільського Вермонту, коли Крук відчув перший біль. Це було так, ніби маленькою срібною дужкою йому окільцювало ліве око. Кільце було холодним, давило. Крук підняв руку, щоб його торкнутися, але ще до того воно встигло сковзнути правіше, заморозивши йому перенісся, наче уколом новокаїну. А тоді охопило також і праве око. Відчуття, ніби при очах металевий бінокль.

Або на очах кайданки.

Тепер в нього почало дзвеніти у лівому вусі, і раптом задерев’яніла ліва щока. Він повернув голову й побачив, що дівчинка на нього дивиться. Широко розплющеними очима, не змигаючи. Вони анітрішки не здавались причмеленими. Більше того, вони не здавались її очима. Вони виглядали старшими. Мудрішими. І такими ж холодними, як зараз його обличчя.

(«зупини машину»)

Крук одягнув на голку ковпачок і відклав шприц, але так само тримав у руці пістолет, який був витяг з-під сидіння, коли вирішив, що вона занадто довго затримується в тій сральні. Він його підняв, збираючись націлити на старого, щоб змусити її перестати робити те, що вона оце здумала робити, але відразу ж у його руці з’явилося відчуття, ніби її занурили в крижану воду. Пістолет важчав: п’ять фунтів, потім десять фунтів, які відчувалися, ніби всі двадцять п’ять. Щонайменше двадцять п’ять. І поки він силувався його підняти, його права ступня прибралася з педалі газу «Ф-150», а ліва рука повернула кермо так, що пікап знесло з дороги і він покотився по м’якому узбіччю, поступово сповільнюючись, з правими колесами понад самісіньким рівчаком.

Попередня
-= 169 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!