Слава ЗСУ!

Відкривши холодну воду, він кілька разів жорстко вмив собі обличчя. Потім ухопив рушник і підвів голову. Цього разу портрет без Люсі; тільки він, Ден Торренс, син Джека і Венді, який завжди вважав себе єдиною дитиною.

Його обличчя було вкрите мухами.

Частина четверта

Дах світу

Розділ вісімнадцятий

На Захід

1

Що запам’яталося Денові найкраще з тієї суботи, була не поїздка з Бостона до мотелю «Корона», бо четверо людей у паркетному джипі Джона Далтона майже не розмовляли. Мовчанка не була незручною, ворожою чи дражливою — тихі собі люди, яким є дуже багато про що подумати, але зовсім небагато, чого збіса сказати. Що він запам’ятав найкраще, це те, що трапилося, коли вони прибули на місце свого призначення.

Ден знав, що вона чекає, бо перебував з нею в контакті більшу частину поїздки, балакаючи зручним для них способом — половина словами, половина картинками. Коли вони під’їхали, вона сиділа на задньому бампері старого пікапа Біллі. Побачивши їх, вона підхопилася, замахала руками. Цієї миті вже стоншений хмарний покрив розірвався і її висвітило променем сонця. Це було так, ніби Бог подав їй свою «високу п’ятірку».

Люсі видала схлип, майже скрикнула. Ремінь безпеки на собі та свої двері вона відкрила раніше, аніж Джон встиг зовсім зупинити «Сабурбен». За п’ять секунд Люсі вже тримала в обіймах дочку, цілуючи верхівку її голови — найкраще, що вона могла зробити з Абриним обличчям, зануреним між її грудей. Тепер сонце висвічувало їх разом.

«Возз’єднання матері й дочки», — подумав Ден. Породжена цим посмішка вчувалася йому дивною на власнім обличчі. Доволі довгий час уже минув між посмішками.

2

Люсі з Девідом хотіли зразу ж везти Абру до Нью-Гемпширу. Ден не вбачав у цьому проблеми, але тепер, коли вони опинилися всі разом, їм треба було побалакати вшістьох. Жирний парубок з кінським хвостом знову був на своєму місці, сьогодні замість порно він дивився бої в закритій клітці. Він радо подовжив їм оренду № 24; йому було байдуже, ночуватимуть вони там чи ні. Біллі з’їздив у Краунвілл, завдавши собі клопоту купити піцу. Потім вони всілися і Ден з Аброю заговорили по черзі, розповідаючи іншим про те, що відбулося і що ще мусить відбутися. Якщо все йтиме так, як вони сподівалися, тобто.

— Ні, — відразу ж оголосила Люсі. — Це дуже, це аж надто небезпечно. Для обох вас.

Джон продемонстрував похмуру усмішку:

— Найнебезпечнішим було б проігнорувати цих… цих створінь. Роза ж сказала, якщо Абра не приїде до неї, вона сама приїде до Абри.

— У неї типу на ній фіксація, — докинув Біллі, вибираючи собі шматок піци з пепероні[388] й грибами. — Повсюдно бува з усякими божевільними. Щоби це знати, достатньо лишень дивитися Доктора Філа.

Люсі зафіксувала на дочці свій докірливий погляд:

— Ти її роз’ятрила. Це вже само по собі небезпечно було робити, але коли вона матиме можливість заспокоїтися…

Хоча ніхто її не перебивав, Люсі замовкла на півреченні. Мабуть, подумалось Дену, сама почула, як неправдоподібно це прозвучало промовленим уголос.

— Вони не зупиняться, ма, — сказала Абра. — Вона не зупиниться.

— Абра перебуватиме в достатній безпеці, — сказав Ден. — Там є таке, щось на кшталт колеса. Я не знаю, яким чином це пояснити краще. Якщо справи підуть на зле… якщо вони підуть в неправильному напрямку, Абра скористається колесом, щоб забратися звідти. Відступити. Вона мені це пообіцяла.

— Так і є, — запевнила Абра. — Я пообіцяла.

Ден вперся в неї жорстким поглядом.

— І ти дотримаєшся своєї обіцянки, чи не так?

— Так, — сказала Абра. Голосом доволі твердим, хоча й з очевидною неохотою. — Дотримаюся.

— Не забуваймо про всіх інших дітей, — сказав Джон. — Нам ніколи не взнати, скільки їх занапастив цей Правдивий Вузол за довгі роки. Сотні, мабуть.

Ден подумав: якщо вони живуть аж так довго, як вважає Абра, рахувати треба на тисячі. Він сказав:

— Або скількох вони ще занапастять, навіть якщо залишать у спокої Абру.

— Вони хочуть запопасти мене, бо думають, що я можу зцілити той їхій кір, — сказала Абра. — Дупомозкі.

— Тримайтеся культурної мови, міс, — промовила Люсі, проте неуважно. Вона взяла останній шматок піци, подивилася на неї й кинула назад до коробки. — Мені байдуже до інших дітей. Мені не байдужа Абра. Я розумію, як жахливо це звучить, але це правда.

---

  388 Пепероні — гостра італійська ковбаса, різновид салямі.