знайди книгу для душі...
Мати матері Діка — та, що мала сяйво — жила у Клірвотері[10]. Вона була Білою Бабунею. Не тому, що належала до білої раси, звісно, а тому, що була
— Ти знаєш про паскудників дітей? — запитав Дік у Денні. — Отих, що шукають дітей для сексу?
— Щось ніби таке, — промовив Денні насторожено. Звичайно, він знав, що не можна балакати з незнайомцями, і ніколи не сідати з кимсь таким до машини. Бо вони можуть зробити з тобою своє дільце.
— Ну, старий Енді був чимось більшим за просто паскудника дітей. Він був ще й клятим садистом.
— А що це?
— Це той хто радіє, коли комусь робить боляче.
Денні кивнув, миттєво зрозумівши.
— Як Френкі Лістроун у школі. Він мучить дітей, роблячи їм «індіанські опіки» та «голландські тертушки»[12]. Якщо когось він не може змусити заплакати, тоді перестає. А якщо може, тоді він не перестає
— Це погано, але там було гірше.
Дік запав у те, що випадковому перехожому здалося б мовчанкою, але його розповідь продовжила розгоратися серією картинок і фраз, що їх зв’язували. Денні побачив Чорного Діда, високого чоловіка в костюмі чорнішому, ніж він сам, якогось особливого фасону
(
капелюсі на голові. Він побачив, як у нього пуп’янками слини завжди мокріли кутики рота і які в нього почервонілі, в припухлих повіках очі, ніби він втомлений або щойно подолав ридання. Він побачив, як він садовить Діка — молодшого, ніж тепер Денні, либонь, такого віку, як Денні був тієї зими в «Оверлуку», — собі на коліна. Якщо вони були не самі, він міг його хіба що полоскотати. Якщо самі, він клав свою руку Діку між ноги і стискував йому яєчка, аж поки Дікові не здавалося, що він ось-ось зомліє від болю.
— Тобі подобаєсся? — сопів дідо Енді йому у вухо. Він тхнув сигаретами і віскі «Білий Кінь». — Свіссно, шо так, кожному хлопу се подобаєсся. Та якщо тобі навіть і не подобаєсся, ти нікому не росскажеш. А якшо росскажеш, я зроблю тобі боляче. Я тебе спалю.
— Свята срака, — промовив Денні. — Це капець.
— Були ще й інші штуки, — сказав Дік, — але я розкажу тобі лиш про одну. Після того як вмерла його дружина, дідо найняв одну жінку, щоб поралася по хаті. Щоби прибирала й готувала їжу. В обідній час вона зразу метала на стіл все разом, від салату до десерту, бо саме так подобалося Чорному Діду. Десертом завше був або пиріг, або пуддін. Він завжди лежав або в маленькій тарілочці, або на блюдечку поряд з твоєю великою тарілкою, щоб ти міг на нього дивитися і хотіти його, поки копирсаєшся у тих, інших, помиях. Дідо твердо й непорушно тримався цього правила — щоб ти
— Це дуже, дуже погано, — сказав Денні. — Ваші рідні мали б стати на ваш захист. Моя мама завжди стає. І тато мій став би також.
— Вони буялисся його. І мали підстави буятисся. Енді Хеллоран був поганим, поганим мотосцикилем[14]. Він приказував: «Нумо, Дікі, об’їж кругом, воно те’ не втруїть». Якщо я було відкушу шматочок, він наказує Нонні — так звали його доморядницю — принести мені свіжий десерт. Якщо я не куштував, той так там і стояв. Виходило так, що я ніколи не міг завершити свій обід, бо мені шлунок аж вивертало.
10 Clearwater («Чисті води») — місто, засноване 1891 р. у Флориді на березі Мексиканської затоки.
11 Oxford — засноване 1837 р. містечко, назване на честь британського університетського міста й з прицілом на академічне майбутнє, що й справдилося: 1848 р. там було відкрито штатний Університет Міссісіпі, тепер широко відомий під неформальною назвою «Стара Місс».
12 Дитячі знущальні прийоми: 1) одночасно крутити врізнобіч шкіру на руці; 2) швидко терти якусь місцину на волосяній частині голови жертви.
13 Фетровий капелюх з увігнутим наголовком і загнутим донизу передом крисів, названий за п’єсою «Fedora» (1888) французького драматурга Віктор’єна Сарду (1831—1908), де саме в такому капелюсі грала зіркова актриса Сара Бернар (1844—1923); незмінний атрибут гангстерів і детективів у голлівудських фільмах 1940—1950-х рр.