Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Дон Кіхот

— Ти правильно кажеш, Санчо, — відповів Дон Кіхот. — Май тільки на увазі, що час не завжди буває однаковий і не завжди йде одним і тим же шляхом.

Отак міркуючи та розмовляючи, в’їхали вони в ліс край дороги, коли раптом, несподівано для себе, Дон Кіхот заплутався в сітку із зелених ниток, натягнених між деревами. Не розуміючи, що воно таке, він сказав Санчо:

— Мені здається, Санчо, що ця історія з сіткою мусить бути однією з найдивніших пригод, які можна собі уявити. Нехай уб’ють мене, якщо чарівники — мої переслідувальники — не хочуть заплутати мене в ній і затримати в путі. Але я заявляю їм, що, якби зелені нитки цієї сітки були з найтвердіших діамантів, я однаково

, розірву її, неначе зроблену з морських водоростей або з волокон бавовни.

Коли він хотів порвати сітку і проїхати вперед, перед ним несподівано, вийшовши з-за дерева, з’явилися дві дуже гарні пастушки (або принаймні одягнені, як пастушки, тільки одяг їхній був із розкішної парчі). їхнє волосся лежало в них на плечах і своїм золотавим блиском могло змагатися з сонячним промінням. Голови їхні були уквітчані гірляндами, сплетеними із зеленого лавра та червоного амаранта. Мали вони, здавалося, не менше як п’ятнадцять і не більше

як вісімнадцять років. То було видовище, що захопило Санчо, здивувало Дон Кіхота й примусило сонце спинитися, щоб глянути на них. Всі четверо мовчали та дивувалися.

Першою заговорила одна з дівчат, сказавши Дон Кіхотові:

— Спиніться, сеньйоре рицарю, і не рвіть сіток, протягнених тут не на перешкоду вам, а для нашої розваги. Я знаю, що ви спитаєте, навіщо їх протягнено і хто ми, і коротенько розповім вам про це. В однім селі, милі за дві звідси, де живе багато значних і заможних ідальго, кілька родин умовилися зі своїми родичами та приятелями взяти жінок та дітей, приїхати розважатися сюди, в одну з найчарівніших у наших околицях місцевостей, і утворити тут нову пастушу Аркадію. Ми, дівчата, одяглися пастушками, а юнаки — пастухами. Ми нап’яли кілька наметів, які звуться похідними, розташувавши їх на березі багатоводного ручая, який зрошує всі ці луки. Минулої ночі ми попростягали між дерев ці сітки, щоб обдурити дурненьких пташок, які, налякані шумом, могли б заплутатися в них. Якщо вам, сеньйоре, захочеться бути нашим гостем, вас приймуть привітно та чемно, бо в цих місцях не повинно бути ні турбот, ні суму.

Вона замовкла і не сказала більше нічого, а Дон Кіхот одповів на це так:

— Безперечно, найпрекрасніша сеньйоро, я похваляю ваші плани розваги й дякую за вашу пропозицію, а якщо можу прислужитися чим — наказуйте й будьте певні, що вас послухаються. Бо мій фах лише в тім, щоб виявляти свою вдячність та чинити добродійство всім людям, а особливо таким благородним, як ви. Якби ця сітка, що, певне, займає небагато місця, оточувала всю земну кулю, я почав би шукати нових світів, аби не порвати її. А щоб повірити моєму перебільшенню, зауважте, що обіцянку дає вам сам Дон Кіхот Ламанчський. Може, до слуху вашого дійшло вже це ім’я?

— О, подруго душі моєї, — сказала друга дівчина, — яка визначна трапилася нам пригода! Бачиш цього сеньйора перед нами? Знай же, що то — найодважніший, найзакоханіший і найчем-ніший рицар у світі, якщо не бреше й не дурить нас надрукована історія його подвигів, яку я читала. Закладаюся, що супутник його — Санчо Панса, його зброєносець, ніким не перевершений жартівник.

— Правда ваша, — ствердив Санчо. — Я — той жартівник і той зброєносець, про якого каже ваша милість, а цей сеньйор — мій пан, сам Дон Кіхот Ламанчський, уславлений в історіях.

— О! — скрикнула перша. — Ублагаймо його залишитися, моя люба. Наші батьки й брати будуть страшенно задоволені, бо я теж чула про його доблесть та розум те, що ти мені казала. Найголовніше ж, переказують, він — найвідцаніший і найвірніший з усіх відомих закоханих, а дама його — Дульсінея Тобоська, чиїй вроді ціла Іспанія дає пальму першості.

— І має підстави давати, — мовив Дон Кіхот, — бо тільки ваша незрівнянна краса піддає ту першість під сумнів.Та не клопочіться, сеньйори, затримувати мене. Невідкладні обов’язки мого фаху не дозволять мені відпочивати.

Під цей час до них чотирьох підійшов брат однієї з пастушок, теж одягнений як пастух і з пишнотою, що відповідала костюмам дівчат. Ті сказали йому, що з ними розмовляє доблесний Дон Кіхот Ламанчський, а другий — то Санчо Панса, його зброєносець, про яких той знав, бо читав історію Дон Кіхота. Чепурний пастух запропонував йому свої послуги і просив поїхати з ним до наметів. Дон Кіхот мусив згодитися й поїхав.

Понад тридцять чоловік зібралися тут, усі в розкішних убраннях пастухів та пастушок. Вони миттю довідалися, хто такий Дон Кіхот з його зброєносцем, і дуже раділи, бо були вже обізнані з його історією. Підійшли до наметів; знайшли в них столи, заставлені багатими стравами. Дон Кіхота вшанували, посадивши його на почесне місце; всі дивились на нього й дивувались, що його бачать. Нарешті, коли зняли скатертину, Дон Кіхот підніс голос і сказав:

Попередня
-= 118 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!