Слава ЗСУ!

Ляна відкрутила кран. Вода з хлюпотом вирвалася зі свого залізного полону і, полегшено булькаючи, полилась у блакитну ванну. Дівчина неуважно дивилася на цей живий потік. Думки її були далеко. Вона почекала, поки ванна наповниться по самісінькі вінця, й повернула вентиль. Тиша, що враз запала, видалася Ляні приголомшливою.

Легким порухом дівчина скинула із себе халат та обернулася до дзеркала. У неї було ніжне чутливе тіло. Ляна мимоволі замилувалася собою. Провела рукою по оксамитовій шкірі. Рука ковзнула з грудей на граціозний вигин талії і далі вниз… Ляна боязко зіщулилася – їй раптом здалося дивним, що вже зовсім скоро вона не відчуватиме цього тіла, залишиться тільки душа…

Дівчина рішуче тіпнула головою, відганяючи непотрібні думки, і з насолодою занурилася в теплу воду. Солодка хвиля поглинула її. Кожного разу, приймаючи ванну, Ляна відчувала неземне блаженство. Та сьогодні це почуття було особливо сильним. «Востаннє», - подумалося їй.

На поличці лежало приготовлене лезо. Ляна обережно, аби не порізатись (яка дивна осторога!), взяла його і деякий час тримала у руці. Скільки разів вона чула, що так вмирати не страшно. Вода зігріє холодні руки, і вся кров до останньої краплини безболісно витече з розрізаних вен. І тоді душа її полине далеко-далеко…

О, Ляна знала, куди полине її душа! Вона полетить над містом і з тисячі нічних вогнів вибере той, який найбільше вабив її, ще коли вона була при плоті й крові. Вона влетить у це освітлене вікно й опиниться в помешканні, де їй уже якось довелося бути. Вона наблизиться до того, до кого за життя рвалось її серце, і більше ніколи не покине його…

Ляна провела лезом по руці: раз, другий – і розширила очі, побачивши дві криваві змійки. Її раптом охопив жах. Стиснувши зуби, дівчина опустила руки у воду й, відкинувшись на спину, заплющила очі. Пригадала лагідну усмішку свого коханого, його гаряче дихання на своїй шиї та солодкий смак поцілунків. І їй стало хороше. Тепер вона завжди буде з ним!