Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— Через це віконечко, — сказав він, — легко і ніжно ми попадем в клуб сьогодні уночі, коли захочемо. Запам'ятайте, Кисо, — третє вікно від парадного під'їзду.
Друзі довго ще бродили по клубу під виглядом представників ПОВІНО[10] і не могли надивуватися з прекрасних зал і кімнат.
— Якби я грав у Васюках, — сказав Остап, — сидячи на такому стільці, я не програв би жодної партії. Ентузіазм не дозволив би. Однак ходімо, старичок, у мене двадцять п'ять карбованців підшкірних. Ми повинні випити пива і відпочити перед нічним візитом. Вас не шокує пиво, предводителю? Не біда. Завтра ви будете хлебтати шампанське в необмеженій кількості.
Ідучи з пивної на Сивцев Вражек, Бендер страшенно веселився і зачіпав перехожих. Він обіймав трохи підпилого Іполита Матвійовича за плечі і говорив йому ніжно:
— Ви надзвичайно симпатичний старичок, Кисо, але більш як десять процентів я вам не дам. Ій-богу, не дам. Ну, навіщо вам, навіщо вам така сила грошей?
— Як то навіщо? Як то навіщо? — кипів Іполит Матвійович.
Остап щиросердо сміявся і припадав щокою до мокрого рукава свого друга по концесії.
— Ну що ви купите, Кисо? Ну що? Адже у вас нема ніякої фантазії. Їй-богу, п'ятнадцяти тисяч вам за очі вистачить… Ви ж скоро помрете, ви ж старенький. Вам же гроші взагалі не потрібні… Знаєте, Кисо, я, здається, не дам вам нічого. Це витрибеньки. А візьму я вас, Кисулю, до себе за секретаря. Га? Сорок карбованців на місяць. Харч мій. Чотири вихідних дні… Га? Спецодяг там, чайові, соцстрах… Га? Добра моя пропозиція?
Іполит Матвійович вирвав руку і швидко пішов наперед. Жарти ці доводили його до сказу. Остап наздогнав Вороб'янінова біля входу в рожевий особнячок.
— Ви справді на мене образились? — запитав Остап. — Адже я пожартував. Свої три проценти ви дістанете. Їй-богу, для вас трьох процентів досить, Кисо.
Іполит Матвійович похмуро ввійшов до кімнати.
— Га? Кисо, — пустував Остап, — погоджуйтесь на три проценти! Їй-богу, погоджуйтесь! Кожен на вашому місці погодився б. Кімнати вам купувати не треба, тим паче, що Іванопуло виїхав до Твері на цілий рік. А то все-таки ідіть до мене в камердинери… Тепла посада.
Угледівши, що Іполита Матвійовича нічим не розворушиш, Остап солодко позіхнув, витягся до самої стелі, сповнивши повітрям широку грудну клітку і сказав:
— Ну, друже, готуйте кишені. До клубу ми підемо перед світанком. Це найкращий час. Сторожі сплять і бачать солодкі сни, за що їх часто звільняють без вихідної допомоги. А поки, голубе, раджу вам спочити.
Остап розлігся на трьох стільцях, зібраних у різних кінцях Москви і, засинаючи, промовив:
— А то камердинером!.. Пристойна плата… Харч… Чайові… Ну, ну, пожартував… Засідання триває далі! Крига скресла, панове присяжні засідателі!
Це були останні слова великого комбінатора. Він заснув безтурботним сном, глибоким, цілющим, без важких снів.
Іполит Матвійович вийшов на вулицю. Він був повний одчаю і злоби. Місяць стрибав по хмарних грудках. Мокрі грати особняків масно блищали. Газові ліхтарі, оточені віночками водяного пилу, тривожно світилися. З пивної «Орел» виштовхнули п'яного. П'яний загорлав. Іполит Матвійович поморщився і твердо пішов назад. У нього було єдине бажання: якомога скоріш все скінчити.
Він увійшов до кімнати, строго глянув на сонного Остапа, протер пенсне і взяв з підвіконня бритву. На її зазубнях видко було засохлу луску олійної фарби. Він поклав бритву в кишеню, іще раз пройшов повз Остапа, не дивлячись на нього, але чуючи його подих, і опинивсь у коридорі. Тут було тихо і сонно. Очевидно, всі вже вклались. У повній пітьмі коридора Іполит Матвійович раптом посміхнувся найдошкульнішою посмішкою і відчув, що на лобі у нього зарухалася шкіра. Щоб перевірити це нове відчуття, він знов посміхнувся. Він згадав раптом, що в гімназії учень Пихтєєв-Какуєв умів ворушити вухами.
Іполит Матвійович дійшов до сходів і уважно прислухався. На сходах нікого не було. З вулиці долинуло цокання кінських копит, підкреслено гучне і чітке, немовби хтось кидав на рахівниці. Предводитель котячим кроком повернув до кімнати, витяг з Остапового піджака, що висів на стільці, двадцять п'ять карбованців і обценьки, одяг на себе брудний адміральський картуз і знову прислухався.
Остап спав тихо, без сопіння. Його носоглотка і легені працювали ідеально, справно вдихаючи і видихаючи повітря. Здоровенна рука звисла до самої підлоги. Іполит Матвійович, відчуваючи секундні удари височного пульсу, неквапно засукав правий рукав вище ліктя, обмотав оголену руку вафельним рушником, одійшов до дверей, витяг з кишені бритву і, примірившись очима до кімнатної відстані, повернув вимикач. Світло погасло, але кімната була злегка освітлена голубуватим акваріумним світлом вуличного ліхтаря.
