Слава ЗСУ!

Розділ IX

ЗНОВУ КРИЗА ЖАНРУ

Чим тільки не займаються люди!

Паралельно з великим світом, в якому живуть великі люди і великі речі, існує світ маленький, з людьми дрібненькими і з дрібними речами. У великому світі винайдено дизель-мотор, написано «Мертві душі», збудовано Дніпровську гідростанцію і здійснено переліт навколо земної кулі. Маленький світ винайшов пищавку, яка закликає «Іди — Іди», тут написано пісеньку «Кирпичики» і найдено штани фасону «повпред». У великому світі, людей рухає прагнення зробити щось добре для людства. Маленький світ далекий від таких високих матерій. його мешканці мають одне прагнення — як-небудь прожити, не відчуваючи голоду.

Маленькі, дрібні люди тягнуться за великими. Вони розуміють, що мусять бути співзвучні добі і тільки тоді їхній товарець матиме попит. За радянських часів, коли у великому світі було створено ідеологічні твердині, у маленькому світі помічається пожвавлення. Під усі дрібні винаходи мурашиного світу почали підводити гранітну базу «комуністичної» ідеології. На пищавках «Іди—Іди» малюють Чемберлена, дуже схожого на того, що друкують в «Известиях». У популярній пісні розумний слюсар, щоб домогтися любові комсомолки, у три рефрени виконує і навіть перевиконує промфінплан. І поки у великому світі точиться пристрасна дискусія про оформлення нового побуту, у маленькому світі вже все готово: є галстук «Мрія ударника», толстовка-гладковка, гіпсова статуетка «Колгоспниця на купанні» і дамські коркові підпахівники «Любов бджіл трудових».

У галузі ребусів, шарад, шарадоїдів, логогрифів і картинок. «загадок» з'явились нові віяння. На все пішла нова мода. Секретарі газетних і журнальних відділів «На дозвіллі» або «Помізкуй» вирішили не брати товар без ідеології. І поки велика країна гомоніла, поки будувалися тракторні заводи і створювалися грандіозні фабрики зерна, дідусь Синицький, ребусник за професією, сидів у своїй кімнаті і, втупившись скляними очима в пустелю, вимучував шараду на модне слово «індустріалізація».

Синицький мав вигляд гнома. Таких гномів часто малювали на вивісках магазинів, які торгують парасольками. Гноми на вивісках стоять у червоних ковпаках і по-дружньому підморгують перехожим, ніби запрошуючи їх якомога швидше купити шовкову парасольку чи палицю з срібним набалдашником у вигляді собачої голови. Довга, жовтувата борода Синицького спускалася під стіл, аж до кошика для паперів.

— Індустріалізація, — тужно шепотів він, ворушачи блідими, як сирі котлети, старечими губами.

І він досвідченим оком розподілив це слово на шарадні частини.

— Індус. Трі. Алі. За.

Все було чудово. Синицький уже уявляв собі розкішну шараду, значну за змістом, легку в читанні й важку для відгадування. Сумнів викликала остання частка — «ція».

— Що це за така «ція»? — напружував мозок старий. — От як би «акція»! Тоді б вийшло пречудове індустріалізакція».

Промучившись півгодини і не вигадавши, як бути з капризним закінченням, Синицький вирішив, що кінець прийде сам по собі і приступив до роботи. Він почав писати свою поему на видертому з бухгалтерської книги аркушику з написом «дебет».

Крізь білі скляні двері балкона видно було акації в цвіту, латані дахи будинків і густу синю смугу морського обрію. Чорноморський полудень заливав місто киселевою спекою.