Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Дванадцять стільців. Золоте теля

— Товаришу Корейко! Де ж цифрові дані про заборгованість комунвідділу? Товариш Полихаєв терміново вимагає…

Остап торкнув Балаганова ногою. Але барбос спокійно продовжував скрипіти пером. його обличчя, яке мало всі найхарактерніші риси Шейлока, Гарпагона і Скупого рицаря, не змінилося. Зате червономордий блондин з білими очима, ця нікчема, це радянське мишеня, пойнятий мрією про пальто з телячим комірцем, раптом надзвичайно пожвавився. Він метушливо загрюкав шухлядами столу, вхопив якийсь папірець і швидко побіг на виклик.

Великий комбінатор лише крекнув і запитливо поглянув на Балаганова. Шура засміявся.

— Та-ак, — сказав Остап після паузи. — Цей гроші на тарілочці не принесе. Хіба що я вже дуже його попрошу. Об'єкт вартий поваги. Тепер — мерщій на повітря. В моїй голові народилася цікава комбінація. Сьогодні ввечері ми з божою допомогою вперше помацаємо пана Корейка за вим'я. Мацати будете ви, Шуро.


Розділ XII

ГОМЕР, МІЛЬТОН І ПАНІКОВСЬКИЙ

Інструкція була звичайнісінька:

1. Випадково зустрітися з громадянином Корейком на вулиці.

2. Не бити його ні в якому разі і взагалі не застосовувати ніяких фізичних методів.

3. Одібрати все, що буде знайдено в кишені вищеназваного громадянина.

4. Про виконання доповісти.

Незважаючи на виняткову простоту і ясність вказівок, зроблених великим комбінатором, поміж Балагановим і Паніковським виникла палка суперечка. Лейтенантові сини сиділи на зеленій лавочці міського саду, багатозначно позираючи на під'їзд «Геркулеса». Сперечаючись, вони навіть не помітили, що вітер, згинаючи пожежний струмінь фонтана, сипле на них водяний пил. Вони лише тіпали головами, здивовано позираючи на безхмарне небо, і продовжували сперечатись.

Паніковський, який, зважаючи на спеку, змінив куртку пожежника-сокірника на ситцеву сорочку з відкритим коміром, тримав себе гордовито. Він дуже пишався наданим йому дорученням.

— Тільки крадіжка, — сказав він.

— Ні, грабунок, — заперечував Балаганов, який теж пишався довір'ям командора.

— Ви нікчемна, жалюгідна людина, — заявив Паніковський, з огидою дивлячись на співбесідника.

— А ви каліка, — зауважив Балаганов. — Начальник зараз я!

— Хто начальник?

— Я начальник. Мені доручено.

— Вам?

— Мені.

— Тобі?

— А кому ж іще? Чи не тобі часом?

І розмова вийшла з рамок одержаної інструкції. Шахраї так розпалилися, що навіть почали легенько відштовхувати один одного долонями і навперебій вигукувати: «А ти хто такий?» Такі вигуки здебільшого передують генеральній бійці, в якій супутники кидають шапки на землю, закликають перехожих бути свідками і розмазують на своїх неголених мордах дитячі сльози.

Та бійка не відбулась. Коли виник зручний момент, щоб дати першого ляпаса, Паніковський раптом прибрав руки і погодився вважати Балаганова за свого безпосереднього начальника.

Очевидно, він згадав, що його часто били як окремі особи, так і цілі колективи, і йому бувало дуже боляче. Захопивши владу в свої руки, Балаганов одразу подобрішав.

— Чому й не пограбувати? — сказав він уже не так наполегливо, — хіба це важко? Корейко ввечері йде вулицею. Темно. Я підходжу зліва. Ви підходите справа. Я штовхаю його в лівий бік, ви штовхаєте в правий. Цей дурень спиняється і каже: «Хуліган!» — мені. «Хто хуліган?» — питаю. І ви теж питаєте, хто хуліган, і натискаєте справа. Тут я даю йому по морді… Ні, бити не можна!

— У тім-то і річ, що бити не можна! — лицемірно зітхнув Паніковський.

— Бендер не дозволяє.

— Я й сам знаю… Отже, я хапаю його за руки, а ви дивитесь, чи немає в кишенях чогось зайвого. Він, як ведеться, кричить: «Міліція», — і тут я його… Тьху, хай йому біс! Не можна бити. Зрештою, ми йдемо додому. Ну, як план?

Та Паніковський ухилявся від прямої відповіді. Він узяв з рук Балаганова різьблену курортну паличку з рогаткою замість набалдашника і, накресливши пряму лінію на піску, сказав:

— Дивіться. По-перше, чекати до вечора. По-друге… І Паніковський повів від правого кінця прямої вгору хвилястий перпендикуляр.

— По-друге, він може сьогодні ввечері просто не вийти на вулицю, а якщо навіть і вийде, то…

Тут Паніковський з'єднав обидві лінії третьою, отож на піску з'явилося щось подібне до трикутника, і закінчив:

— Хто його знає? Можливо, він прогулюватиметься у великому гурті? Як це вам тоді?

Балаганов з повагою подивився на трикутник. Докази Паніковського здалися йому не зовсім переконливими, але в трикутнику відчувалася така правдива безнадійність, що Балаганов завагався.

Попередня
-= 164 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!