Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Дванадцять стільців. Золоте теля

— Сценарій! — повідомив Остап, важко дихаючи. Консультанти, дружно перебираючи важелями, обернулися до Остапа:

— Який сценарій?

— Звуковий.

— Не треба, — відповіли консультанти, наддавши ходи. Великий комбінатор знову збився з ніг і ганебно заскакав.

— Як це — не треба?

— Ось так і не треба. Звукового кіно ще нема. Протягом півгодинної добросовісної рисі Бендер з'ясував для себе трагікомічне становище на 1-й Чорноморській кінофабриці. Вся трагікомічність була в тому, що німе кіно вже не працювало в зв'язку з настанням ери звукового кіно, а звукове кіно ще не працювало з причин організаційних незлагод, пов'язаних з ліквідацією ери німого кіно.

В розпалі робочого дня, коли галоп асистентів, адміністраторів, експертів, режисерів, ад'ютантш, освітлювачів, сценаристів і хранителів великої чавунної печатки досяг швидкості знаменитого в свій час «Крепиша», пішла чутка, що десь в якійсь-то кімнаті сидить людина, яка в терміновому порядку конструює звукове кіно. Остап з усього ходу скочив до великого кабінету і спинився, вражений тишею. За столом сиділа маленька на зріст людина з бедуїнською борідкою, в золотому пенсне з шнурком. Нахилившись, вона намагалася стягти з ноги черевика.

— Здрастуйте, товаришу! — голосно сказав великий комбінатор.

Але людина не відповіла. Вона зняла черевик і почала витрушувати з нього пісок.

— Здрастуйте, — повторив Остап. — Я приніс сценарій. Людина з бедуїнською борідкою не поспішаючи взула черевик і мовчки почала його зашнуровувати. Закінчивши це діло, вона заглибилася у свої папери і, заплющивши одне око, почала виводити бісерні каракулі.

— Що ж ви мовчите? — викрикнув Бендер з такою силою, що на столі кінодіяча задзеленчала телефонна трубка. Тільки тоді кінодіяч підвів голову, глянув на Остапа:

— Будь ласка, говоріть голосніше. Я не чую.

— Пишіть йому записки, — повторив консультант в картатій жилетці, який пробігав мимо, — він глухий.

Остап підсів до столу і написав на клаптику паперу; «Ви звуковик?»

— Так, — відповів глухий

«Приніс звуковий сценарій. Назва «Шия», народна трагедія на шість частин», — швидко написав Остап.

Глухий поглянув на записку крізь золоте пенсне і сказав:

— Чудово! Ми зараз же втягнемо вас в роботу. Нам потрібні свіжі сили.

«Радий допомогти. Як з авансом?» — написав Бендер.

— «Шия» — це якраз те, що нам потрібно! — сказав глухий. — Посидьте тут, я зараз прийду. Тільки нікуди не ходіть. Одну хвилину.

Глухий забрав з собою сценарій багатометражного фільму «Шия» і вислизнув з кімнати.

— Ми вас втягнемо у звукову групу! — крикнув він, зникаючи за дверима. — За хвилину я повернусь.

Після цього Остап просидів в кабінеті півтори години, але глухий не повертався. Лише коли Остап вийшов з кімнати на сходи і включився в темп, він дізнався, що глухий вже давно виїхав на машині і сьогодні не повернеться. І взагалі ніколи більше сюди не повернеться, бо його раптово перекинули в Умань для проведення культроботи серед візників-биндюжників. Та найжахливіше було те, що глухий завіз з собою і сценарій багатометражного фільму «Шия». Великий комбінатор вибрався з кола тих, що бігали, важко сів на лавці, схиливши голову на плече швейцара, що сидів тут же.

— Ось, наприклад, я! — раптом заговорив швейцар, очевидно розвиваючи думку, яка давно мучила його. — Сказав мені помреж Терентьєв — відрости бороду. Навуходоносора, каже, гратимеш, або ж Валтасара у фільмі — не пригадую назви. Я й відростив. Глянь, яка борода! Патріарша! А тепер що з нею робити, з бородою? Помреж каже: не буде більше німого фільму, в звуковому, каже, тобі грати не можна, голос у тебе неприємний. От сиджу з бородою, тьху, як цап! Голити шкода, а носити совісно. Так і живу.

— А зйомки у вас бувають? — запитав Бендер, поступово отямлюючись.

— Які можуть бути зйомки? — поважно відповів бородатий швейцар. — Торік зняли німий фільм з римського життя. Досі розплутатися з судами не можуть. Потому — карна справа…

— А чого вони всі бігають? — поцікавився великий комбінатор, показуючи на сходи.

— У нас не всі бігають, — зауважив швейцар. — Ось товариш Супругов не бігає. Ділова людина. Все збираюся до нього піти, запитати про бороду. Як за бороду платитимуть? По відомості чи окремий ордер…

Почувши слово «ордер», Остап пішов до Супругова. Швейцар не збрехав. Супругов не бігав по поверхах, не носив альпійського берета, не ходив навіть у закордонних приставських штанях-гольфах. На ньому приємно відпочивало око.

Великого комбінатора він зустрів дуже стримано.

— Я зайнятий, — сказав він павичевим голосом. — Вам я можу приділити всього дві хвилини.

Попередня
-= 212 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!