Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Дванадцять стільців. Золоте теля

Серед цього океану стільців, зроблених з горіха, дуба, ясеня, палісандра, червоного дерева і карельської берези, серед стільців ялинових і соснових герої роману повинні Найти горіховий гамбсівський стілець із гнутими ніжками, що ховає в своєму оббитому англійським ситцем череві скарби мадам Пєтухової.

Концесіонери ежали на горішніх полицях і ще спали, коли поїзд обережно перейшов Оку і, збільшивши швидкість, почав наближатись до Москви.


Розділ XVI

Гуртожиток імені ченця Бертольда Шварца

Іполит Матвійович і Остап, натискаючи один на одного, стояли біля відчиненого вікна твердого вагона і уважно дивились на корів, що повільно сходили з насипу, на хвою, на дощані дачні платформи.

Усі дорожні анекдоти уже було розказано. «Старгородську правду» з вівторка прочитано до об'яв і вкрито масними плямами. Усі курчата, варені яйця і маслини з'їдено.

Залишалася найнудніша дільниця путі — остання година перед Москвою.

З ріденьких лісочків і гайків підстрибували до насипу веселенькі дачки. Були серед них дерев'яні палаци, що блищали склом веранд і свіжопофарбованими залізними дахами. Були і прості дерев'яні зруби з крихітними квадратними віконцями, справжні капкани для дачників.

У той час як пасажири з виглядом знавців роздивлялися горизонт і, перебріхуючи залишки спогадів про битву під Калкою, розповідали одне одному минуле і сучасне Москви, Іполит Матвійович уперто намагався уявити собі музей меблів. Музей уявлявся йому у формі багатоверстового коридора, під стінами якого шпалерами стояли стільці. Вороб'янінов сам бачив свою постать, що швидко йшла поміж них.

— Як іще буде з музеєм меблів, невідомо. Обійдеться? — стривожено говорив він.

— Вам, предводителю, час уже лікуватись електрикою. Не впадайте в передчасну істерику. Якщо ви вже не можете не переживати, то переживайте мовчки.

Поїзд стрибав на стрілках. Дивлячись на нього, семафори роззявляли роти. Колії частішали. Відчувалось наближення величезного залізничного вузла. Трава зникла, її змінив шлак. Свистіли маневрові паровози. Стрілочники сурмили. Раптом гуркіт став дужчий. Поїзд вкотив у коридор між порожніми составами і, клацаючи, як турнікет, почав рахувати вагони.

Колії здвоювалися.

Поїзд вискочив з коридора. Ударило сонце. Низько, при самій землі, розбігались стрілочні ліхтарі, подібні до сокир. Шугав дим. Паровоз, відсапуючись, випустив білосніжні бакенбарди. На поворотнім колі стояв галас. Деповці заганяли паровоз у стійло.

Від рвучкого гальмування хряснули поїзні суглоби. Все завищало, і Іполитові Матвійовичу здалося, що він потрапив у царство зубного болю. Поїзд причалив до асфальтового перону.

Це була Москва. Це був Рязанський — найсвіжіший і найновіший з усіх московських вокзалів.

Ні на одному з восьми інших вокзалів Москви немає таких просторих і високих приміщень, як на Рязанському.

Весь Ярославський вокзал з його псевдоросійськими гребінцями і геральдичними курочками, легко може вміститись у великому буфеті-ресторані Рязанського вокзалу.

Московські вокзали — ворота міста. Щодня вони впускають і випускають тридцять тисяч пасажирів. Через Олександрівський вокзал входить до Москви іноземець на каучукових підошвах, у костюмі для гольфа (шаровари і товсті вовняні панчохи наверх). З Курського — потрапляє до Москви кавказець в коричневій баранячій шапці з вентиляційними дірочками і рослий волгар у конопляній бороді. З Жовтневого — вискакує напіввідповідальний працівник з портфелем з дивовижної свинячої шкіри. Він приїхав з Ленінграда в справах налагодження, погодження і конкретного охоплення. Представники Києва й Одеси проходять в столицю через Брянський вокзал. Уже на станції Тихонова пустинь кияни починають презирливо посміхатись. Їм дуже добре відомо, що Хрещатик — найкраща вулиця в світі. Одесити тягнуть із собою кошики і плоскі коробки з копченою скумбрією. Їм теж відома найкраща вулиця в світі Але це, звичайно, не Хрещатик, це вулиця Лассаля, колишня Дерібасівська. З Саратова, Аткарська, Тамбова, Ртіщева і Козлова до Москви приїжджають, з Павелецького вокзалу. Наймізерніше число людей прибуває до Москви через Савеловський. Це — шевці з Талдома, мешканці міста Дмитрова, робітники Яхромської мануфактури або понурий дачник, що живе взимку і влітку на станції Хлєбниково. Їхати тут до Москви недовго. Найбільша відстань по цій лінії — сто тридцять верстов. З Ярославського вокзалу до столиці потрапляють люди, що приїхали з Владивостока, Хабаровська, Чити, з міст дальніх і великих.

Найдивовижніші пасажири все-таки на Рязанському вокзалі. Це узбеки в білих кисейних чалмах і барвистих халатах, червонобороді таджики, туркмени, хівинці й бухарці, над республіками яких сяє вічне сонце.

Попередня
-= 46 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!