Слава ЗСУ!

— А ми не заблудимось? — занепокоївся Кібернетик. Координатор підніс до очей компас:

— Ні. Працює нормально… тут, мабуть, немає заліза і електромагнітів теж.

Понад годину вони кружляли у вібруючому лісі незвичайного заводу; нарешті довкола зробилося просторіше. Повіяло свіжим холодним повітрям, немовби його спеціально охолоджували, колони, що розбігалися навсібіч, розступилися, й люди опинилися перед устям величезного куполоподібного завитка. З висоти до нього спускалися гнучкі, наче батоги, рукави, які закінчувалися тупими потовщеннями; з цих потовщень падав град чорних, немовби покритих блискучим лаком предметів, які стрімко перекидалися і вривалися всередину завитка’десь на висоті кількох метрів над їхніми головами.

Сочевицеподібна, випукла бура стіна завитка навпроти них раптом роздулася, щось розпирало її зсередини, вона почала розпухати, й люди мимохіть позадкували — такий грізний вигляд мав блідо-сірий пузир, що роздимався, — нараз він безшумно лопнув, і з круглого отвору бризнув струмінь чорних тіл. Тієї ж самої миті нижче, з широкого колодязя, виринув лоток з відігнутими краями, і чорні предмети, барабанячи там, немовби вони вдарялися об товсту гумову подушку, посипалися в нього, а він підстрибував від ударів; предмети якимсь незбагненним чином укладалися так, що через кілька секунд на неглибокому дні лотка вже вишиковувався акуратний чотирикутник.

— Готова продукція! — вигукнув Інженер і підбіг до краю колодязя.

Не задумуючись, він низько нахилився і вчепився за виступ найближчого від нього чорного предмета.

Координатор буквально в останню мить схопив його за пояс комбінезона, і тільки завдяки цьому Інженер не полетів сторчма в лоток, бо відпустити важкий предмет він не хотів, а підняти його сам не міг. Лише з Фізиковою й Лікаревою допомогою йому вдалося нарешті підняти нагору важкий тягар.

Предмет був завбільшки з людський торс, на його чорному тлі виступали світлі, напівпрозорі сегменти, в яких блищали низки кристаликів з металевим полиском; кристалики поступово дрібніли; на поверхні предмета були отвори з віночком скобоподібних потовщень, шерехата на дотик мозаїка виступів із темно-фіолетової, а на світлі чорної, надзвичайно твердої маси — одне слово, предмет цей був неймовірно складний. Інженер опустився перед ним навколішки й з різних боків заглядав в отвори, силкуючись знайти хоч якісь рухомі частинки, обмацуючи та обстукуючи; йому ніхто в цьому не заважав, і це тривало досить довго.

Лікар тим часом стежив за лотком. Сформувавши геометрично правильний чотирикутник точнісінько таких самих предметів, як той, біля якого вовтузився Інженер, лоток повільно піднявся на товстому, вібруючому, наче від напруження, стержні вгору й раптом розм’як, але тільки з одного боку, почав міняти форму й став схожий на величезну ложку, тоді навпроти висунулося щось на зразок великого рила, розімкнулося, звідти дмухнуло гарячим гірким чадом, зяюча паща з бридким плямканням усмоктала всі предмети, зімкнулася, немовби ковтаючи їх. Раптом це рилоподібне страховище засвітилося зсередини, й Лікар побачив вогненне ядро, що плавило в собі предмети, які розпливалися, оберталися на однорідну кашку, що палала оранжевим полум’ям; за хвилину світло пригасло, рилоподібна паща потемніла. Забувши про товаришів, Лікар рушив уздовж двох великих колон, усередині яких, наче по страхітливому стравоходу, тепер пливла вогненна маса, заглибився в лабіринт і, задерши голову, раз по раз витираючи сльозаві очі, намагався простежити шлях вогненної кашки. Іноді вона зникала з його очей, потім він знову відшукував її слід, бо вона просвічувала в глибині чорних струменів, що звивалися, наче змії, аж поки нарешті наблизився до місця, яке видалося йому знайомим, — він побачив, як вогненні тіла, вже почасти сформовані, летять у якесь жерло, а поруч вискакують інші, ніби їх щось вистрелювало з відкритого колодязя; вогненні тіла поглиналися товстими чорними колонами, що звисали згори анфіладою, схожі на незграбні хоботи, рожевими низками згасаючих вуглин тіла пропливали в глибині цих колон угору, дедалі маліючи. Лікар ішов і йшов, задерши голову й забувши про все на світі; предмети випереджували його, однак це не мало ніякого значення — безперервно рухалися сонмища інших. Нараз він трохи не впав і здушено скрикнув.

Довкола знову стало порожньо, перед ним здіймалася величезна куполоподібна маса завитка, град уже зовсім охололих під час довгої мандрівки чорних предметів посипався згори в його нутро. Лікар обійшов завиток, бо вже знав, з якого боку слід чекати пологів — і опинився поруч товаришів, що оточили Інженера; той усе ще оглядав чорний предмет, тимчасом як великий пузир, лопаючись, бризнув «готовою продукцією» в наново сформований лоток.