Слава ЗСУ!

— Що то була за вогненна кулька? — обернувся Лікар до Фізика, який не відривав очей від гондоли. Там ворушилися невиразні, мовби складені вдвоє тіні.

— Схоже на маленьку кульову блискавку, — повагавшись, відповів Фізик.

— Але ж її випустила та тварина!

— Так, я теж бачив. Може, це якесь тутешнє електричне… Глянь!

Ажурний багатокутник несподівано здригнувся й задзвенів, повертаючись довкола своєї вертикальної осі. Він трохи не впав, бо лапи, які підтримували його з двох боків, безпорадно роз’їхалися. В останню мить, коли він грізно нахилився, знову щось задзвеніло, цього разу гострим, високим звуком, уся конструкція розтанула в осяйному обертанні, й слабкий вітерець обвів тих, що спостерігали за нею. Колесо оберталося то швидко, то повільніше, але не зрушувалося з місця. Воно заревло, як двигун величезного літака, комбінезони людей, що стояли віддалік, залопотіли під повітряним струменем, і вони відступили ще далі: одна, потім друга опорні лапи піднялися й зникли в світляному вихорі. Раптом, мов викинуте з пращі, величезне колесо помчало борозною, вискочило з неї й несподівано загальмувало. Воно рило й викидало .грунт, страхітливо ревучи, хоч посувалося повільно. За якусь хвилину воно знову вскочило в борозну, помчало по ній з карколомною швидкістю й через кільканадцять секунд обернулося на маленький тремтливий вогник на схилі під лісом.

Повертаючись, колесо ще раз вискочило з прокладеної борозни й знову поповзло ліниво, мовби з натугою, оточене біля основи хмаркою вшшдуваного в повітря перемеленого грунту.

Знову пролунав дзвін, з осяйного вихору висунулася тонка ажурна конструкція, гондола відкрилася, з неї вихилився Координатор і покликав:

— Підіймайтеся нагору!

— Що? — здивувався Хімік, але Лікар миттю все зрозумів.

— Поїдемо на цій штуковині.

— А ми там помістимося? — запитав Кібернетик, тримаючись за металеву опору.

Лікар тим часом дерся нагору.

— Якось помістимося, залазьте!

Кілька дисків промчало попід гаєм, але жоден з них, здавалося, не звертав на людей ніякої уваги, В гондолі було дуже тісно, четверо ще якось поміщалося, проте для шістьох місця не було, тому двом довелося лягти ниць на ввігнуте дно. Знайомий гіркуватий запах неприємно залоскотав у ніздрі, люди раптом усвідомили все, що сталося, і їхня жвавість згасла. Лікар і Хімік лежали, через те вони нічого не бачили. Під ними були видовжені, з’єднані в формі човна плити, над головами пролунав пронизливий свист, і вони відчули, що машина рухається. Майже зразу плити дна, на яких вони лежали, стали зовсім прозорими, і з висоти двох поверхів вони побачили рівнину, мовби пливли над нею в повітряній кулі. Довкола щось гуло, Координатор гарячково перемовлявся з Інженером; обом їм довелося прийняти неприродні, дуже незручні пози біля перепончастого виступу в носі гондоли, щоб керувати її рухами. Через кожні кілька хвилин вони змінювали один одного в неймовірній тісноті, і тоді Фізикові й Кібернетикові доводилося майже лягати на тих, що лежали на дні.

— Який принцип дії цієї штуковини? — запитав Хімік Інженера, який, застромивши обидві руки в глибокі отвори перепончастої випуклості, утримував колесо на прямій лінії.

Колесо швидко рухалося борозною, прокладеною серед поля. З гондоли взагалі не було видно, як воно обертається — здавалося, воно пливе в повітрі.

— Уявлення не маю, — простогнав Інженер. — У мене судомить руки, твоя черга! — І він відсунувся, звільняючи місце Координаторові.

Велетенське ревуче колесо затремтіло, вискочило з борозни, різко загальмувало й почало круто повертати. Координатор насилу засунув руки в отвори стернового пристрою, за мить вивів гігантську дзигу з віражу, і йому вдалося знову вскочити в борозну. Тепер колесо помчало швидше.

— Чому ця штуковина їде так повільно поза борозною? — знову запитав Хімік. Щоб не втратити рівноваги, він спирався на плечі Інженера; між його розчепіреними ногами лежав Лікар.

— Кажу тобі, що не маю ніякісінького уявлення про це! — вигукнув Інженер, масуючи собі кисті рук, на яких червоніли криваві садна в тих місцях, що ледве входили в отвори стернового пристрою. — Рівновагу вона утримує за принципом гіроскопа, а більше нічого я не знаю.

Друге пасмо пагорбів лишилося позаду. Місцевість добре проглядається з висоти — зрештою, вона була частково знайома їм з пішої прогулянки. Довкола кабіни свистів ледь помітний обід. Борозна раптом почала змінювати напрямок, отож якщо вони хотіли повернутися до ракети, з неї треба було звертати вбік. Швидкість відразу впала, колесо не робило тепер навіть і двадцяти кілометрів за годину.