Слава ЗСУ!

Знов зробилося тихо, тільки звідкись здалеку долинало то стихаюче, то наростаюче гудіння.

— Оце так колоси — бачили?! — сказав Хімік.

Координатор ще трохи почекав, а тоді увімкнув фари, відпустив гальма, й всюдихід покотився спершу повільно, потім дедалі швидше помчав униз. Хоч їхати вздовж борозен було зручніше, бо вони обминали всі великі нерівності, проте Координатор вирішив не ризикувати — на них іззаду могло напасти одне з цих прозорих чудовиськ. Легко крутячи кермом, він намагався продовжити в уяві маршрут машин, які їм зустрілися: вони йшли з північного заходу на схід, однак це ні про що не говорило — вони повертали й могли зробити ще багато таких поворотів. Він нічого не сказав, але на душі в нього було тривожно.

На початку третьої в світлі фар блиснула дзеркальна стрічка. Дуплекс, на якого зустріч у темряві з гігантськими машинами не справила аніякісінького враження, з деякого часу, висунувши голову, пильно роздивлявся довкола. Коли всюдихід під’їхав майже до самого дзеркального пояса, велетенське створіння раптом закашляло, засопіло і, постогнуючи, почало випростовуватися, вовтузитися, потім переважилося на один бік, немовби хотіло вистрибнути.

— Стій! Стій! — крикнув Координаторові Лікар.

Той загальмував, і всюдихід зупинився за метр від стрічки.

— Що сталося?

— Він хоче втекти!

— Чому?

— Не знаю. Може, через це — погаси фари.

Координатор послухався. Як тільки стало темно, дуплекс знову важко опустився на сидіння. Всюдихід рушив з погашеними вогнями, якусь хвилину у чорних плитах обабіч нього відбивалося тільки світло зірок, але потім колеса знову загойдалися на м’якому грунті рівнини. Всюдихід мчав дедалі швидше, весь його корпус вібрував, тремтів, вапнякові виступи з великими тінями бігли назад, пісок смугами летів з-під коліс, холодне повітря обпікало легені, мотор гув, шумів, камінці стріляли з дзенькотом у шасі. Хімік зіщулився, намагаючись сховати голову за вітрове скло.

Всюдихід їхав по рівному, швидкість наростала, попереду от-от мав уже з’явитися корабель.

Перед від’їздом було домовлено, що той, хто лишається на кораблі, почепить на кормі проблисковий ліхтар, отож вони шукали миготливий вогник. Час минав, всюдихід трохи сповільнив швидкість, звернув на північний схід, а довкола, як і до цього, розливалася глибока пітьма. Координатор давно вже їхав з близьким світлом, а тепер вимкнув і його, незважаючи на те, що всюдихід міг наштовхнутися на якусь невидиму перешкоду. Один раз вони помітили мерехтливий вогник і помчали до нього з максимальною швидкістю, проте вже через кілька хвилин переконалися, що це просто низька зірка. Було двадцять хвилин на третю.

— Може, в них зіпсувався ліхтар, — озвався Хімік.

Йому ніхто не відповів. Проїхали ще п’ять кілометрів і знову звернули; Лікар підвівся і впився поглядом у темну околицю. Машина ще дужче збавила швидкість; зненацька вона різко підстрибнула — спершу передніми, а потім задніми колесами, — і подолала рів у піщаному грунті.

— Давай ліворуч, — сказав раптом Лікар.

Координатор повернув, і в близькому світлі фар показалися невисокі пагорки; всюдихід перескочив через другу борозну завглибшки в півметра, несподівано усі троє побачили неясний спалах і на його тлі видовжену похилу тінь, вершечок якої на секунду оточив ореол. Коли ореол згас, вони знову втратили тінь з очей. Всюдихід різко рвонув впе- ред і помчав прямо, новий спалах ліхтаря, затуленого кормою корабля, освітив три маленькі постаті. Координатор увімкнув фари, постаті кинулися до них, розмахуючи руками.

Координатор скинув швидкість і, коли товариші розступилися, загальмував через кілька метрів. Неподалік стриміла ракета. Вони під’їхали до неї так, що верхня частина корми затуляла підвішений ліхтар.

— Приїхали?! Всі?! — крикнув Інженер.

Він підскочив до всюдихода, але відразу ж відсахнувся, побачивши четверту, безголову постать, яка неспокійно заворушилася на сидінні.

Координатор обняв однією рукою Інженера, другою Фізика й стояв так якусь секунду, мовби спираючись на них. Усі п’ятеро з’юрмилися біля бокового прожектора; Лікар щось тихо промовляв до дуплекса.

— У нас все гаразд, — повідомив Хімік. — А у вас?

— Більш-менш, — відповів Кібернетик.

Вони довго дивилися один на одного; ніхто нічого не розказував.

— Будемо доповідати чи підемо спати? — запитав Хімік.

— Ти можеш спати? Це здорово! — вигукнув Фізик. — Спати! О боже! Вони були тут, розумієте?

— Я так і думав, — сказав Координатор. — І дійшлося до… сутички?

— Ні. А у вас?..

— Теж ні. Я гадаю… те, що вони наткнулися на нашу ракету, може виявитися важливішим від того, що побачили ми. Розповідайте. Генрику, може, ти?..