Слава ЗСУ!

Просіка весь час міняла напрямок, іноді половина величезного, пурпурового, сліпучого сонячного блиску поставала навпроти машини, іноді вона ховалася за поворотом, і тільки криваві спалахи пробивалися крізь чорнильні зарості, які підіймалися вгору на два-три метри; дорога звужувалася, уклон зростав; раптом люди побачили весь велетенський диск сонця на заході — під ними, на кількасот метрів унизу, розкинулася величезна барвиста долина.

У глибині її палала поверхня води, відбиваючи червінь сонця. Берег озера, нерівний, укритий плямами чорних заростів, був штучно укріплений, утиканий машинами на широко розставлених ногах; ближче, майже під самісінькою кручею, на краю якої різко зупинився Захисник, неправильною мозаїкою вздовж ясних смуг розходилися будівлі, ряди струнких щогл завбільшки з сірничину; щогли яскраво блищали; внизу панував жвавий рух, навсібіч повзли колони сірих, білястих і брунатних цяток, вони переміщувалися, подекуди утворювали концентричні скупчення й знову розходилися видовженими стрічечками; при цьому вся ця густо заселена територія безперервно зблискувала дрібними іскорками, немовби мешканці десятків будинків невтомно відчиняли й зачиняли вікна, на які падали сонячні промені.

Лікар захоплено вигукнув:

— Генрику, тобі пощастило! Нарешті щось нормальне, звичайне життя. І який спостережний пункт!!!

Ще не докінчивши фразу, він перекинув ноги через борг відкритої башточки.

Інженер зупинив його:

— Зачекай. Бачиш сонце? Воно зайде через якихсь п’ять хвилин, і ми вже нічого не побачимо. Треба зняти всю цю панораму на плівку і то якомога швидше, інакше не встигнемо.

Хімік уже витягував з-під сидіння камеру, товариші допомогли йому швидко насадити найбільший телеоб’єктив, схожий на трубу пищалі; поспішаючи, вони кидали штативи просто на грунт, Інженер тим часом розмотав бухту нейлонового каната, закріпив кінець за край башточки, кинув моток понад носом Захисника й зіскочив униз.

Лікар і Хімік підняли штативи й побігли до краю урвища; Інженер наздогнав їх з обома кінцями каната в руці, підтягнув його й застрахував обох, причепивши ї& до поясів карабіни.

— Ще звалитесь униз від надмірного захвату! — сказав він.

Сонячний диск занурювався в палаючі води озера, коли вони встановили камеру; квапливо зашурхотів механізм подачі стрічки, і великий об’єктив зазирнув у долину. Лікар укляк, підтримуючи передні ніжки штатива, які стояли на самісінькому краю урвища. Хімік приклав око до візира й скривився.

— Страшенно сліпить! — крикнув він. — Подай-но бленди!

Інженер чимдуж помчав до Захисника, за хвилину повернувся з найбільшою заслінкою, і вони почали поквапно знімати. Сонячний диск уже наполовину сховався за обрій. Інженер розмірено водив камерою ліворуч і праворуч; Хімік іноді зупиняв його, спрямовував об’єктив на пункт, де в маленькій рамці візира помічав надто жваву циркуляцію плямок і фігурок, працював трансфокатором, змінюючи фокусну відстань. Лікар усе ще стояв навколішках, камера тихенько вуркотіла; одна котушка стрічки вже скінчилася, її швидко замінили й почали знімати на другу. Вже тільки маленький шматочок сонячного диска виднівся над темною водою, коли об’єктив опустився аж на самий низ, спрямований у точку найжвавішого руху. Лікар, нахилившись над урвищем, висів на натягнутому канаті — інакше не можна було б знімати. Він бачив під собою рудуваті зморшки глинистої стіни — залиті тьмяним багрянцем призахідного сонця, вони круто спадали вниз. На останніх метрах другої котушки червоний диск, погас, небо ще було повне світла, але рівнину й озеро вже повила блакитно-сіра тінь — крім спалахів іскорок, там нічого не було видно.

Лікар устав, схопившись за канат. Камеру несли втрьох, обережно, наче скарб.

— Як, по-твоєму: щось вийшло? — запитав Хімік Інженера.

— Принаймні якась частина. Трохи плівки могло засвітитися. Перевіримо на кораблі. Зрештою сюди можна завжди вернутися.

Вони повантажили камеру, котушки й штативи в машину і знову повернулися на край урвища. Тільки тепер побачили, що на сході берег озера круто підіймається вгору, переходячи у глибині в нерівну скелясту стіну, на вершечку якої вигравали рожеві відблиски заходу. Над нею високо в блакить, усіяну першими зірками здіймалася колона бурого диму — її грибоподібна, роздута вершина якийсь час непорушно висіла в повітрі, а тоді осіла за гірським хребтом.

— А, та сама долина? — вигукнув Хімік, обернувшись до Лікаря.

Вони знову глянули вниз. Хороводи білих і зеленавих іскор повільно повзли в різні боки уздовж берегів озера, повертали, зливалися в нерівні струмки, подекуди гасли, і натомість з’являлися інші, більші, поступово там дедалі темніло й кількість вогників зростала. Довкола спокійно шуміли високі, зовсім чорні зарості; люди неохоче — такий чудовий був цей краєвид — відвернулися, несучи з собою образ озера, що відбиває яскраві молочні зорі.