Слава ЗСУ!

— Ні, скажи, що я її ненавиджу.

5

Перед Хасав-Юртом ми вперлися в російський блокпост, і мій водій, не чекаючи запрошення, вийшов з машини. Двоє солдатів з автоматами уже були поруч.

— Куди проти ночі?

— Везу пасажира. У Хасав-Юрт.

— Документи!

Другий визвірився до мене:

— Вилазь, чого розсівся?

Я вийшов і подав йому «червонохресну» посвідку, на якій красувалося поличчя мосьє Дюшана, тобто моє фото.

— А це що за хрестовий валет? Вань, прикинь.

Він підійшов до «Вань», в якого, либонь, було більше звивин, бо той спитав:

— У комітет біженців?

— Так, — сказав я.

«Вань» повернув мені картку.

— Хрест козир, — сказав він тому, що мав менше звивин. — Відчиніть баґажник.

Там була каністра з бензином та ще запаска.

— Що в сумці? — глянув він на заднє сидіння. — Відкрийте.

— Гостинці,— сказав я і подав йому пляшку «смирновки».

— Не отруєна? — задоволено хихикнув той, що мав у макітрі менше звивин.

— Ну ти, не нахабній, — дорікнув йому «Вань». — Проїжджайте.

Ми рушили далі, і мій водій-довгоносик сказав:

— Тепер вони мене засікли. Я змушений буду повернутися.

— Повернешся, — сказав я, бо від самого початку не збирався їхати з ним далі Хасав-Юрта. Тим більше в Кизляр. Я не хотів, щоб хтось знав увесь мій маршрут, навіть Пелен, і якби мав таку змогу, то не світив би своїм посвідченням. Мені потрібен був інший водій і маршрут з найменшою концентрацією військ, щоб до ранку потрапити в Інгушетію. Саме там у гірській місцині на мене чекала Чиясь донька, а її ближчим часом виглядали в Марселі.

Чиясь донька. Я вже, здається, здогадувався, чому мене не послали сюди раніше, коли ще дерева не вкрилися листям і в цих краях було відносно спокійніше. Бо все сталося зовсім недавно. Про смерть генерала світ дізнався 22 квітня.

Директор російської контррозвідки Барсуков те й робив, що тарабанив по телефону в опергрупу ФСК у Чечні і кричав прямим текстом: «Коли ви привезете голову Джо? Мене президент щодня трахає у хвіст і в гриву!» То була правда, бо нещодавно з цієї посади злетів Степашин, якому Єльцин не міг пробачити генералову недосяжність.

Спершу йшлося про полон Дудаєва, але згодом стало очевидним, що росіянам це не до снаги, і кільканадцять замахів на життя Дудаєва також не принесли успіху. Врешті-решт науково-технічний відділ ФСК звернувся до Барсукова з цікавою пропозицією. За даними розвідки, Дудаєв часто користувався супутниковим телефоном «Інмарсат», подарованим йому американцями, і вчені виготовили прилад, здатний перехопити промінь, що йде від «Інмарсата» на супутник. Так з’явилася можливість зафіксувати координати абонента й передати їх на літак-бомбардувальник. Щоправда, коштувала така цяцька півтора мільйони доларів, але Єльцин без вагань дав згоду, ще й пообіцяв декому «героя» в разі успішної операції.

21 квітня 1996 року російський літак дальнього радіолокаційного виявлення А-50 з тим-таки приладом на борту почав кружляти над Чечнею на висоті 22 тисячі метрів.