Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Елементал

Але я недаремно так часто згадував Андре Сіяка, бо невдовзі асфальтовою доріжкою до мене підкотив чорний «пежо», і за його кермом я впізнав біле, наче вимочене у хлорці, обличчя нашого психоаналітика.

— Є р-р-розмова, — сказав він українською, і лише хрипливе «р» видавало, що він народився у Франції.

— За що ти зламав йому носа? — спитав Сіяк уже в машині, коли я перевдягнувся і ми з вітерцем помчали рівненькою трасою невідомо куди.

— За сало, — сказав я.

— Він що — вкрав у тебе сало? — засміявся Сіяк. Навіть його білі зуби видавалися жовтуватими на тлі неприродно білого обличчя.

— Ні, повівся по-свинському.

— Ти не казав, що володієш… цими східними штуками. Ти багато від нас приховав.

— Які там східні штуки? — знизав я плечима. — У нас своїх вистачає.

— Бойовий гопак? — іронічно спитав він.

— Ні, прямий удар поміж роги. Бугая валить. Або захват попідсилки. Але веслування і плавання у мене справді на першому місці.

— Ти знав, що карате і всякі такі дурниці у нас не в пошані, так?

— Звісно ж.

— І знаєш чому? — спитав він.

Я милувався автострадою, по обидва боки якої височіли неонові ліхтарі, хоч їхали ми не містом, — тут і там зеленіли виноградники, лиш де-не-де видніли черепичні дахи. Сіяк тримав стрілку спідометра під дві сотні і не зводив очей з дороги.

— Знаю, — сказав я. — Дехто вважає, що це є причиною зайвих конфліктів.

— Ні, не тільки. Просто це викаблучування потрібне лише в гівняних американських фільмах. Де один недоносок калічить цілу армію. А ти ж уже знаєш, що так не буває?

Я вирішив, що на це запитання відповідати не обов’язково. Зрештою, то була тільки прелюдія до набагато важливішої розмови — така собі розминка, яка ні до чого не зобов’язувала.

Перед естакадою Сіяк скинув швидкість, і синій щит шляхової розв’язки підказував, що ми десь між Тулоном і Ніццою. Отже, територія нашого полку лишилася позаду, і мені ближчим часом не світила зустріч ні з язикатим Мареком, ні з благочестивою Ніколь, чий солодкий язичок, здається, був призначений зовсім не для розмов.

Сіяк також зрозумів, що пора переходити до головного, і, скориставшись меншою швидкістю, повернув до мене своє крейдяне обличчя.

— Ти добре знаєш Чечню?

Запитання було трохи несподіваним, і я подумав, що Андре Сіяк, безперечно, фахівець винятковий: на таку службу, як у нього, альбіносів не беруть.

— Ні,— сказав я. — Був там, ото і все.

— На чиєму боці?

— На нашому. Ви ж знаєте.

Йому це сподобалося: і те, що «на нашому», і те, що «він знає». Я не став його розчаровувати поясненням, що був я там на… своєму власному боці.

— Є одна пропозиція, — сказав він те, що вже давно було зрозуміло — просто так із прізону нікого не забирають, навіть якщо ти незамінний елементал спеціального секціону «Жаби». Але Сіяк витримав ще одну кілометрову паузу і повторив:

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

anonymous11138 31.10.2014

ненайкращий твір мого улюбленого автора


Додати коментар