Слава ЗСУ!

і

Притиснувши голову до драконового тіла, парубок подумки благав: «Нам треба вертатися. Ті чужинці осьось прийдуть на ферму. Треба попередити Герроу. Мерщій назад!». Але Сапфіра не озивалась. Ерагон відчайдушно намагався пробитись до її розуму, та щоразу натикався на стіну ненависті й жаху. Утім, парубок не здавався. Він бився об цю стіну ще й іще, намагаючись змусити дракона повернутись, та все було марно.

Невдовзі довкола вже височіли суцільні гори, що здіймалися білими мурами, над якими денеде стриміли сірі гранітні скелі. Блакитні льодовики, застиглі між ними, здавалися мертвими ріками. Унизу було видно глибокі ущелини, а десь і здалеку лунали стривожені крики птахів, що помітили Сапфіру. Зграйка диких кіз урозсип кинулась навтьоки скелястими виступами.

Різкі повітряні вихри, що вирували довкола Сапфіриних крил, безжально тріпали Ерагонове тіло, а коли дракон повертав шию, хлопця кидало з боку на бік. Тим часом дракон, здавалося, не відчував утоми, збираючись летіти цілу ніч. Та невдовзі, коли почало вже сутеніти, Сапфіра рвучко, ніби пірнаючи, стала знижуватись.

Ерагон глянув уперед. Він помітив, що вони летять прямо на невеличку галявину в межигір'ї. Опускаючись широкими колами, Сапфіра сповільнювала рух доти, доки нарешті не залопотіла

120

крильми й не торкнулася землі. її могутні м'язи напружились, приймаючи на себе удар. Сідаючи, дракон трохи підскочив, аби відновити рівновагу, і Ерагон зіслизнув униз, не чекаючи, доки той складе крила.

На землі в Ерагона геть несподівано підкосилися ноги, тож він упав прямісінько в сніг. Його пройняв жахливий біль, такий гострий, що на очах аж виступили сльози. М'язи, перебуваючи в постійній напрузі, затекли й тремтіли. Юнак перевернувся на спину й знеможено випростався. Трохи перегодом він змусив себе глянути на ноги. Крізь вовняну тканину на стегнах проступили дві великі плями. Ерагон спробував був зняти штани й аж скривився від болю: шкіра на ногах була до крові обдерта драконовою лускою. Мороз пекуче залоскотав голе тіло, тож Ерагон похапцем знов одягнув штани. Юнак аж сичав від болю, коли тканина торкалася ран. Він хотів був підвестися, та ноги ще й досі його не тримали.

Тим часом швидко сутеніло, і похмурий ландшафт ховався в темряві. Місцевість, що невблаганно зникала з поля зору, була йому незнайома. «От і занесло мене невідомо куди, та ще взимку, я сам на сам з цим божевільним драконом,—думав Ерагон.— Я не можу ходити, не можу знайти собі притулок. Настає ніч. Але хай там що, завтра я мушу бути* на фермі. І є тільки одна

121

можливість так швидко туди дістатися. Але ще одного такого польоту я не витримаю». Парубок тяжко зітхнув. «Якби ж то Сапфіра могла дихати вогнем»,— подумав вігі, помітивши, як та тремтить і тулиться до нього. Непробивний мур відчаю, здається, уже зник. Ерагон знову спробував почати розмову.

Скажи, чому згадка про тих чужинців так тебе налякала? — обережно спитав він.

— Тому, що вони вбивці,—прошепотіла Сапфіра.

— Герроу в небезпеці, а ти тягнеш мене в цей божевільний політ! Хіба ж ти не можеш мене захистити? — наполягав юнак.

Сапфіра загарчада, клацнувши щелепами.

— Ага,— зрадів Ерагон,— значить можеш, то навіщо тоді тікати?

— Чужа смерть отруює єство,— відповів на те дракон.

Парубок звівся на ліктях, ледь стримуючи роздратування.

— Сапфіро, поглянь, де ми! —вигукнув він у розпачі.— Сонце вже сіло, а я через ці перегони обідрав собі ноги, наче луску з риби! Ти цього хотіла?

— Ні,—засмутився дракон.

— Тоді навіщо ти це зробила? — знесилено спитав юнак. У думках Сапфіри вій прочитав, що та страждає через його біль, але не через свій

122

власний учинок. Вона відвернулась, так нічого й не відповівши. На морозі в Ерагоиа почали заклякати ноги, і, хоча холод трохи вгамовував біль, хлопець знав, що довго так не протягне. Тоді він змінив тактику.

— Я замерзну тут на смерть, якщо ти

не знайдеш прихистку, де можна було б зігріти

ся,— озвався він.— Назбирай хоч якогось хмизу,

врештірешт.

Дракон, здається, тільки цього й чекав. Він зрадів, що допит закінчено.

— У цьому немає потреби,— сказала Сапфі

ра.— Я ляжу поруч з тобою й накрию тебе своїми

крилами. Мій вогонь зігріє тебе.

Ерагон відкинувся назад, вдарившись потилицею об мерзлий сніг.

— Добре, але спочатку розчисти тут усе довкола. Так буде зручніше,— озвався він стомлено. У відповідь Сапфіра одним помахом хвоста змела найближчий замет, а потім дбайливо зчистила з місцини, що утворилася, сніг, прибравши навіть найменші грудочки. Ерагон невтішно поглянув на багнюку, що з'явилася перед ним.