Слава ЗСУ!

— І де ж ми маємо зустрітися? — спитав парубок.

— Он на тому пагорбі край шляху,— показав рукою Мертаг.

г 461 >

— Ну, а з тобою що сталося?

— Усе дуже просто,— відповів голодний посланець, виливаючи собі залишки юшки.— Один чолов'яга впізнав мене на вулиці, тож довелося дати драла.

— Ти думаєш, він тебе викаже? — захвилювався Ерагон.

— О, коли б ти його знав! — посміхнувся юнак.— Звісно, він розбовкає про це на весь світ. Але зараз важить те, до кого саме потрапить звістка про мене. Якщо вона дійде до верхівки, то нам усім буде непереливки!

— Навряд чи пас стануть шукати проти ночі,—засумнівався Ерагон.—А вранці ми вже вирушимо звідси на зустріч із Дормнадом.

— Ні, до нього ти підеш сам,— відповів Мертаг.— Я не хочу до варденів.

Ерагон сумно глянув на схвильованого посланця. Насправді йому дуже хотілося, щоб він залишився, адже під час подорожі юнаки міцно подружили. Ерагон хотів був заперечити, але Сапфіра його зупинила, мовляв, краще буде почекати до ранку.

— Як скажеш,— похмуро погодився юнак.

Уранці Ерагон прокинувся від знайомого лоскоту на долоні. Здавалось, ніщо не віщувало біди, але якась тривога не давала йому спокою, відволікаючи юнакову увагу від біжучих справ. Він пристебнув меча до пояса й нечутно звівся на ноги.

462

— Що сталося? — спитав дракон.

— Я ще не знаю,— тихо відповів Ерагон.

Сапфіра й собі збентежено витягла шию, роз

зираючись довкола.

— Я чую запах коней,—раптом сказала вона.—

Але вони не рухаються, а якось дивно смердять.

Ерагон тихо підійшов до Мертага й поторсав його за плече. Той миттю підскочив,' вихопивши зпід ковдри ножа, й спантеличено озирнувся. Ерагон жестом наказав йому мовчати, а потім тихо прошепотів:

— Десь тут неподалік зупинилася кіннота.

Мертаг мовчки дістав свого меча, й обидва

юнаки стали обабіч дракона, готові до нападу. Доки вони чекали, навколо розвиднілось і десь < зовсім поруч боязко забелькотіла білка...

Аж раптом розлючене ричання змусило Ерагона рвучко розвернутись, високо піднявши меча — величезний ургал, непомітно підкравшись, стояв па краю їхнього табору й грізно вимахував зброєю. «Звідки він тут узявся? — промайнуло в юнаковій голові.—Адже ніде не було їхніх слідів!»

«Брісінгр!» — вигукнув юнак, покликавши магічну силу для першого удару Обличчя ургала зблідло від жаху, і він зник у спалаху блакитного вогню. На всі боки бризнула кров і полетіли шматки обпаленого тіла. Несподівано позаду грізно заревіла Сапфіра, Г краєм ока хлопець помітив,

463

як цілий гурт потвор уже встиг оточити дракона. Виходить, поява першого ургала була тільки обманним маневром!

А поруч уже лунав брязкіт металу: це Мертаг безстрашно атакував ворогів. Ерагон хотів був приєднатися до нього, та назустріч юнакові вискочило відразу четверо монстрів, один з яких уже замірився вдарити хлопця мечем. Пригнувшись, Ерагон вразив ургала ще одним закляттям, другого рубонув мечем, а третього дістав важким руків'ям. І тієї ж миті, вимахуючи палицею, на нього налетів іще один, і від його ударів юнак уже не встиг ухилитися.

— Сапфіро, тікай! — крикнув Ерагон, і враз

йому в очах потемніло, а світ розлетівся на ти

сячу шматків. і

т сошзяг

ФШ7Г

Д

ерше, що відчув Ерагон, прийшовши до тями, було тепло й затишок. Він лежав у якомусь приміщенні на шорсткій ряднині, і його руки були вільні. Насилу поворухнувшись, він сяктак звівся й роззирнувся навсібіч.

Юнак перебував у невеличкій камері, що мала заґратоване віконце високо під стелею й залізні двері з вічком. Сидячи на в'язничному ліжку, Ерагон поволі оглядав це убоге приміщення. На доторк він відчув, що його обличчя вкрите засохлою кров'ю, але, схоже, на цьому все тільки починалося. Потилиця страшенно боліла, а в голові паморочилось. Скористатися магією ніяк не виходило. Певно, ті монстри, знову напхали його своєю отрутою, від якої взагалі можна забути будьяку мову, не те що прадавню.

465

Глухо застогнавши, Ерагон підвівся і, похитуючись, пошкандибав до вікна. І тільки тут він помітив, що не відчуває звичної ваги Зарока на поясі. Звівшись навшпиньки, юнак спробував визирнути надвір і ледь не ослін від яскравого сонячного світла. Віконце перебувало на рівні землі. За ним видіплася вулиця, вщерть заповнена галасливою юрбою, а неподалік височіли казармені будівлі.

Стомлений юнак сповз на підлогу й бездумно глянув собі під ноги. Те, що він побачив за вікном, неабияк збентежило його, але духовна втома заважала зосередитись. Несподівано двері відчинилися, й до камери увійшов якийсь чоловік. Він мовчки поставив перед Ерагоном миску та глечик і таї< само нечутно вийшов.