Слава ЗСУ!

— Хорст буде обережний,— запевнив Ерагон.—А от Слоун більше нікому не завдаватиме клопоту, особливо тобі.

Здається, Роран не дуже в це повірив, але більше не заперечував. Вони продовжили снідати в компанії мовчазного Герроу. Упоравшись із їжею, усі втрьох рушили до праці.

Бліде й холодне сонце майже не гріло. Під його пильним оком було зібрано й складено в комору рештки ячменю. Потім вони познімали з колючих кручених* стебел гарбузи, далі брукву,

35

буряки, горох, ріпу, квасолю й поскладали все це в льох. Гарно попрацювавши, вони розім'яли затерплі м'язи, задоволені з того, що збирання врожаю нарешті скінчилося.

А в наступні дні вони маринували, солили, лущили, готуючи запаси на зиму.

На дев'ятий день після Ерагоиового повернення з гір налетіла зла завірюха й укрила долину товстою сніговою ковдрою. Чоловіки виходили з будинку тільки тоді, коли треба було занести дрівсць чи нагодувати худобу. Подвір'я миттю зробилося чужим, на ньому зі свистом порядкував собі лютий вітер, і вони боялися загубитись, тому майже весь час сиділи довко ла пічки, слухаючи,, як пориви вітру грюкають важкими віконницями. Лише за кілька днів хуртовина нарешті вщухла, залишивши по собі незвичний, закутаний у біле, світ.

— Боюся, що за такої погоди торговці цього року взагалі не приїдуть,— сказав Герроу.— А може, вони просто запізнюються. Так чи так, перш ніж їхати до Карвахола, ми ще трохи їх зачекаємо. Якщо ж вони ближчим часом таки не з'являться, тоді нам доведеться купувати харчі в селян.

З виразу обличчя старого було зрозуміло, що він уже змирився з цією думкою.

Минав день за днем, а про торговців не було й слуху. Чоловіки втратили інтерес до розмов, у їхній оселі надовго запанував смуток.

г 36 , <

—■%ДР1^

Уранці восьмого дня Роран вийшов па шлях, аби вкотре переконатися, що торговців не видно. Наступного дня всі готувалися до поїздки в Карвахол та шукали речі, які б там можна* було спродати. Надвечір, остаточно зневірившись, Ерагон знову вийшов на шлях. Аж раптом у глибокому снігу він помітив сліди коліс, а між ними відбитки копит. Вигукуючи радісну звістку, юнак стрімголов помчав додому, де всі з новими силами почали збиратися в дорогу.

* * *

Ще вдосвіта поклажу з продуктів на продаж було завантажено у візок. Герроу сховав зароблені протягом року гроші в шкіряний мішечок і намертво пристебнув його до пояса. Ерагон прилаштував свій камінь поміж мішками із зерном, аби той не скотився, коли візок підкидатиме на вибоїнах.

Нашвидкуруч поснідавши, вони запрягли коней і зробили стежку до шляху Вози торговців почасти його розчистили, тож пересуватися можна було доволі швидко. Опівдні на обрії з'явився Карвахол.

Удень цс було гамірне маленьке сільце, сповнене вигуків та сміху. Торговці розбили табір просто неба на околиці. Безліч возів, намети,

37

багаття — усе це вигравало строкатими барвами на білому снігу. Чотири намети трубадурів були яскраво прикрашені. Живим ланцюжком табір поєднував із селом безперервний потік людей. Юрби люду снували біля барвистих наметів, що заполонили головну вулицю села. Через постійний галас копі тихо іржали. Утоптаний до блиску сніг подекуди танув від тепла багать, а стійкий аромат смажених лісових горіхів змішувався з багатьма іншими пахощами, що линули звідусіль.

Герроу знайшов місце, де поставити свого візка, і прив'язав коней. Потім він дістав із мі• шечка кілька монет:

— Купіть собі якоїсь смакоти. Роране, роби, що хочеш, тільки не спізнися на вечерю до Хорста. А ти, Ерагоне, візьми камінь і ходи зі мною.

На прощання юнаки посміхнулися один до одного, запихаючи гроші в кишені й розмірковуючи, як би їх витратити.

Трохи перегодом Роран, набравши рішучого вигляду, кудись подався, а Герроу потягнув Ерагона в натовп, намагаючись проштовхатись крізь вуличну тисняву. Жінки купували тканину, їхні чоловіки розглядали неподалік нові клямки, гачки й інструменти. Дітлахи стрімголов бігали вулицею тудисюди, збуджено повискуючи. Тут було виставлено ножі, там прянощі, ряди блискучих горщиків височіли поруч зі шкіряною упряжжю...

Ерагон зацікавлено розглядав торговців. Цього разу вони здалися йому не такими заможними, як торік. їхні діти виглядали наляканими й полохливими, а одяг вони мали старий і по. латаний. Виснажені чоловіки тримали при собі мечі й кинджали, до яких вони за цей короткий час, здавалося, уже встигли призвичаїтись. Навіть жінки мали на поясах кинджали.

«Що сталося? Чому вони такі? І чому вони спізнилися?» — дивувався Ерагон. Вій пам'ятав торговців веселими й дружніми, а ось тепер від їхніх посмішок не лишилося жодного сліду. Тим часом Герроу й далі намагався проштовхатись вулицею, шукаючи Мерлока, торговця, який гендлював різними дрібничками та ювелірними виробами.