Слава ЗСУ!

ФАУСТ

ПРИСВЯТА

Знов близитесь ви, постаті туманні, Що вже мені Уявлялися колись.

Чи вдержу вас? Чи знову тій омані Мої чуття прихильно піддались?

Ви ринетеІ Пануйте ж, неотриманні, Коли вже ви так владно піднялись; Моя душа бентежно молодіє,

Коли від вас чудовний дух повіє.

Ви принесли веселих днів картини 1 образів навіки любий рій;

J першого кохання й дружби тіні; Встають, немов у казці прастарій. Згадалися життя зигзаги звинні, Минулий жаль, і втрати біль гіркий,

І ймення тих, що їх зрадлива доля В цвіту стяла, мов квіти серед поля...

Пісень моїх не чують ніжні душі,

Що слухали пісні юнацьких днів; Розвіялись бесіди наші дружні, їх відгомін давно вже відбринів.

Кругом чужі, хоч, може, й не байдужі, Та їх хвала не радує чуттів;

А ті, що їх, мов рідні, привітають,— Розкидані, десь по світах блукають.

І знов мене привиддя полонили,

Неначе звуть в мовчазне царство сна. Колишній спів мій, майже занімілий, Лунає знов, мов арфа чарівна;

Я стрепенувсь, і сльози забриніли,

І серце враз відтало аж до дна... Теперішнє здалека ледве мріє,

А що пройшло — ізнов живе і діє.

ПРОЛОГ У ТЕАТРІ Директор театру, поет 1 комік.

Директор

Обидва ви не раз мені В пригоді стали в хвилю скрути;

Скажіть, яким повинен бути Театр у нашій стороні?

Бажаю я завжди юрбі годити:

Вона живе, дає й другому жить.

Стовпи стоять, поміст із дощок збитий,

І всяк туди, на свято мов, спішить.

Сидять усі вже, звівши вгору брови,

До подиву і захвату готові.

Я знаю, як сподобатися всім,

А все ж чомусь сьогодні страшнувато;

Хоч путнє щось незвично бачить їм,

Але вони читали страх багато.

Як змайструвать виставу нам таку —

Нову, й живу, і людям до смаку?

Люблю, коли у нас під балаганом Гучна юрба хвилює ураганом І тиснеться до цих дверей вузьких,

Мов. у переймах болісно-тяжких.

Ще в білий день, ще о четвертій До каси товпляться дістать квиток І ладні битися за нього до півсмерті,

Мов це — в голодний рік насущника шматок. Лише поет зробить це диво здібний;

О друже мій, тут твій талант потрібний!

Поет

Не говори про натовп той нікчемний;

Його діла високий дух гнітуть,

Затьмарюють, як морок ночі темний, Затягують у вир, у каламуть.

Веди мене в небесний світ таємний,

Де радощі поетові цвітуть.