Слава ЗСУ!

Пожди! Це не яка дивинка:

А чом не ладять чоловік і жінка?

Шкода над цим і міркувать, мій друже, Тут діло є — кортить малому дуже.

Гомункул

Де діло є?

Мефістофель (показуючи на бічні двері)

Там покажи свій хист.

Вагнер (усе вдивляючись у колбу)

Який же гарний хлопчик цей протист!

Бічні двері розчиняються, видно — Фауст на ліжку.

Гомункул

(здивовано)

Значуще.

Колба вислизає Вагнерові з рук, ширяє понад Фаустом і освітлює його.

Гарне місце. Став прозорий В густім гаю. Купальниці вже голі.

Які ж хороші! Так і ваблять зори...

Але одна аж сяє в їхнім колі —

З геройського, з божественного роду.

У хвилі ось її ступають ноги Охолодить пломінно-любу вроду У ласці кришталевої вологи...

Та де взялись — залопотіли крила,

І біла зграя тихе плесо вкрила.

Дівчата врозтіч, лиш одна цариця Спокійно жде, нічого не боїться І радо бачить князя-лебедина,

Що вже підплив і лащиться в коліна І зважно, й ніжно... Ось він осмілів... Та вже туман спустив густу куртину І цю принадливу картину Від мого погляду закрив.

Мефістофель

Чи 6а, хлоп’я якого каверзує?

Таке мале, а хвацько фантазує!

Не бачив я нічого.

Гомункул

Та й не міг!

Ти зріс в країні десь північній,

У темноті середньовічній,

Між рицарства й попівщини вериг. Твій зір до мороку лиш звичний.

(Розглядається).

Яке гидке слизьке каміння,

Яке витке низьке склепіння! Прокинеться бідак — гай-гай!

Ізнов живцем у гроб лягай.

Гай, став, краса, дівчата голі Йому ввижались в віщім сні,

І він би вжився в цій неволі,

Де не стає терпцю й мені?

Ходім відціль!

Мефістофель Чи так, то й так, молодче!

Гомункул

Солдати радо йдуть у бій,

Дівчата йдуть в танець охоче,

Усяке потяг має свій.

Сьогодні ж саме празник роковий Класичної Вальпуржиної ночі.

Там — не між цих противних стін — В своїй стихії буде він.

Мефістофель Такого евята щось я не чував.

Для здивування тут нема підстав: Привиддя знаєш ти лиш романтичні,

Але існують також і класичні.

Мефістофель Куди ж це ми з тобою подамось?