Слава ЗСУ!

Що втратимо, про те завжди гадаєм,

До чого звикнем, те здається раєм.

Але скажи — яка то там трійня В печері тій, де світло ледве блима?

Дріада

То Форкіади. Познайомся з ними,

Якщо тебе перестрах не спиня.

М ефістофел ь

А чом би й ні! Та я ж до всього вправний, Проте дивуюсь, дивлячись на них:

Вони бридкіші, як альравни,

Іще не бачив я таких.

Усі гріхи смертельні навіть,

Коли б їх поруч тут поставить,

Здалися б кращими за них.

Адже страховища подібні І в нас у пеклі непотрібні,

А тут, у цім краю краси, їх як античних величають...

Та вже мене вампіри помічають,

Я чую їх шиплячі голоси.

Форк іада

Подайте око, сестри, хай спитає,

Хто це в наш храм зухвало так вступає.

Мефістофель

Добродійки! Дозвольте підійти І в вас благословенства засягти.

Хоч я немов на чужині знаходжусь,

А вам далеким родичем доводжусь.

Вже бачив я усіх старих богів,

І Рею, й Опс поклоном я почтив,

І навіть Парок, теж дочок Хаоса,

Мені зустріть недавно довелося,—

Але скажу, ніхто не рівня вам;

Я захвату словами не віддам.

Форкіад и Цей дух говорить ніби щось тямуще.

Мефістофель Дивуюсь я лиш одному — чому ще Поет ні жоден вас не оспівав? Зображень ваших теж я не видав,

А вас різець не згірше міг би вдати,

Як ті Венери, Гери та Паллади.

Форк іад и Занурені у ночі самоту,

Не думали ми втрьох про славу ту.

Мефістофель

Авжеж, ви живете собі самітно,

Нікого вам, нікому й вас не видно.

Та краще ж інше місце вам обрать,

Де розкіш і мистецтво вдвох царять,

Де що не день різноманітних кроїв Із мармуру увічнюють героїв,

Де...

Форк іад и

Замовчи! Не спокушай дарма!

З усього того нам пуття нема...

В пітьмі ми зроджені, споріднені пітьмі, Ніхто не знає нас — хіба себе самі.

Мефістофель

То байдуже! Ви ж можете на пробу Другому передать свою подобу.

Одне в вас око, й зуб один на трьох,

Та суть трійну вмістили б ви і в двох,— Це повністю в міфологічнім дусі;

А в третю я на час який вселюся.