Слава ЗСУ!

Що значніші ми од риб.

(Пливуть геть).

Сирени

Де й ділися вмить!

їх рій в Самофракію мчить,

І вітер сприяє плавбі.

Чого ж то тягне так звірів До царства величних кабірів?

Боги ті на всіх не походять,

Невпинно самі себе родять,

Незнані довіку й собі.

Стій на місці, стій,

Місяцю святий,

Щоб ще ніч потривала,

Щоб зоря нас не прогнала.

Фал ес

(на березі до Гомункула)

Тебе я до Нерея поведу,

Уже його печера на виду. Примхливий, впертий то старик,

На всіх і все бурчати звик,

І що не чинить людський рід,—

Усе йому не так, як слід.

Та він в майбутнє прозира,

Чимало робить і добра.

Тому-то в світі немала Йому пошана і хвала.

Г омункул

Постукаймося, що б там не було! Ачей вціліє і вогонь, і скло.

Нерей

Чи й справді людський голос я почув? Одразу гнів у серці спалахнув!

Створіння ті богам рівнятись хочуть,

Хоч вище себе зроду не підскочать.

Мені б, як богу, вже спочить пора,

А все бажаєш доброму добра;

Та всяк, нарешті, власним робом ходить І тю( нанівець всі поради зводить.

Фал ес

А все ж тобі звіряємося ми,

Ти, мудрий діду, нас напоуми!

Цей вопшк-чоловічок буде рад Послухатись у всім твоїх порад.

Нерей

Порад! Чи з них було пуття в людей? Розумне слово не для їх ушей.

Хоч своєум і напита біди,

Держиться він свого ума завжди.

Паріса ж я, як батько, всовіщав,

Щоб він чужої жінки не чіпав.

Як він зарвавсь до грецьких берегів,

Йому я все прийдешнє провістив:

Пожар, і дим, і звалища будов,

Жахну різню, пролиту морем кров, Страшний суд Трої, ввінчений в піснях Потомним дням на подив і на жах.

Та він не слухав осторог моїх,

Зробив як знав — і Іліон поліг, Гігантським трупом в муках розпластавсь, Орлам із Пінда на поталу давсь.

Та й Одіссею я прорік в свій час Цірцеї хитрість, Поліфема сказ І нерозсудливість товаришів...

А він таки по-своєму рішив!

По волі хвиль він довгий час носивсь,

Аж випадком в гостинний край прибивсь.