Слава ЗСУ!

Природа, що сама себе створила,

І землю всім, що є на ній, укрила,

Звела шпилі і вирила яри,

Поставила тут гору до гори,

Там пагорби, вже лагідніші схили,

А там долини тихі їх змінили...

Радіє мати всім — і все то те Без вибухів собі росте й цвіте.

Мефістофель

Куди ж тобі! Усе тут ясно вам!

Мене не вчи, я був при тому сам.

Я бачив сам той полох і той колот,

Коли вогонь з безодні плив, як плав,

Коли Молоха невловимий молот,

Куючи горн, скелі роздробляв.

Ще й досі видно всюди каменюки,

А поспитай — хто кинув їх туди?

Хоч як учені бралися на штуки,

Але, на стид і сором для науки,

Не довели нічого їх труди.

І тільки прості темні люди Збагнули істину давно;

Ті твердо знають: все це чудо,

І чортом зроблене воно.

Покаже всякий вам скиталець Тут чортів міст і чортів палець.

Фауст

Цікаво справді нам постерегти,

Як на природу дивляться чотири.

Мефістофель

А як би ми на неї ще дивились?

Тут головне, що ми їй прислужились. Чорти — народ, на все велике здібний, їм скрізь давай розгардіяш подібний.

Але невже на обширі земному

Ти не знайшов принадності ні в чому?

Відкрили ж бо тобі оці висоти

«Земні царства і їхні всі пишноти». (Мате. 4)

Але тебе нелегко вдовольнить,

Либонь, тобі нічого й не кортить?

Фауст

О, маю я велику мрію!

Вгадай, яку.

Мефістофель

Та це я вмію.

Побудувать собі столицю,

Міщанам клітку-годівницю;

Тісні в ній вулички й домки,

Базар, капуста, буряки,

Різниці й ятки, сало й м’ясо,

Де мухи в’ються роєм ласо,

І скрізь по городу всі дні Багато смороду й крутні.

Там площі й вулиці широкі, Будинки пишні та високі,

А там, де брама запада,—

За слободою слобода...

Поглянуть любо: скрізь коляси,

І пішоходи, й тарантаси,

Гармидер, галас, метушня,

Кишать людці, як комашня;

А ти покажешся між ними,

І натовп криками гучними Тебе захоплено віта.

Фауст Б, ні, то витівка пуста!

Годуй народ, учи, виховуй,