Слава ЗСУ!

Що дух ним сам себе п’янить, Прокльон людському сліпуванню,

Що нас обманює щомить!

Прокльон вам, мрії славолюбні, Бажання ввічнити ім’я,

Прокльон вам, пута злудні, згубні — Робота, влада і сім’я!

Прокляття золоту, мамоні,

Що завдає нам тьму турбот Або колише нас на лоні Розкошолюбних насолод!

Я шлю прокльон любові щирій, Смачному соку виногрон,

Я шлю прокльон надії, вірі,

Й терпінню надто шлю проклЬон! Хор духів

(незримо)

Жаль! Жаль!

Розбив ти його,

Прекрасний світ,

Ударом руки —

Розбив на друзки!

То вчинок, півбога!

Ми зносим

Уламки у вічне Нічого, Голосим

По загинулій красі.

Сильніший,

Як земнородні всі,

Пишніший Світ побудуй,

Побудуй його в серці своїм!

І прямуй Шляхом новим З духом ясним,

І чарівніший Спів наш почуй!

Мефістофель

Мої малята Мудрі до ката.

Чуєш, як до втіх і дії Радять, мов старії?

Звуть тебе в світи З цеї самоти,

Що від неї кров німіє,

Розум туманіє.

Кинь панькатись із вічною журбою, Що круком серце рве тобі з грудей. Відчуєш ти, оточений юрбою,

Що й ти людина між людей.

Не хочу я, правда, рівнять Тебе до того наброду.

Я сам не великого роду;

Але, коли схочеш пристать До мене в життєвій дорозі,

То буду тобі по змозі Товаришем вірним,

Слугою покірним,

А хочеш — і псом,

Безмежно відданим рабом.

Фауст Якої ж ти від мене хочеш плати?

Мефістофель Того часу ще досить довго ждати.

Фауст Ні, ні! Ти, чорте, егоїст,

І так не зробиш, Бога ради,

Комусь другому щось в користь.

Кажи, якої хочеш плати,

А то не буду і наймати.

Мефістофель Я маю тут тобі у всім служить, Скоряючись завжди твойому слову.

Коли ж ми там зустрінемося знову —

Ти мусиш те ж мені робить.

Фауст

Що буде там — мене це не обходить.

Ти можеш світ якийсь новий виводить, Коли зруйнуєш той, що є.

На цій землі я радістю втішаюсь,

Під небом цим я муками караюсь,

І аж тоді, як з ними попрощаюсь,