Слава ЗСУ!

Хто нагоду зумів піймать,

То тільки й чоловік.

А ви збудовані як треба,

Та й смілість би у вас найшлась,—

І як повірите ви в себе,

То й інші теж повірять в вас.

Займіться, раджу вам, жінками:

В них охи й ахи цілий вік;

Тих самих лік

Всі потребують хворі дами;

Не надто грубо лиш зайдіть —

І всі до вас попали в сіть.

На титул ваш усі повірить ладні,

Що рівних вам у вмілості нема,

І мацайте собі усі красоти знадні,

Що інший жде роками задарма.

Щупніть їй пульсик, як годиться,

Метніть їй зір при тім палкий,

Візьміть за стан її стрункий —

Чи не тісна, мов, шнуровиця?

Учень Оце воно! Тут видно, що і де.

Мефістофель Теорія завжди, мій друже, сіра,

А древо жизні — золоте.

Учень Немов крізь сон я слухаю все те.

За мудрі ради вам подяка щира;

Коли ж іще мене ви повчите?

Мефістофель

Я помогти готовий завше.

Учень

Я не піду од вас, не взявши Хоч пари писаних рядків:

В альбом що-небудь я б просив.

Мефістофель

Гаразд!

(Пише й das).

Учень ( читає)

Eritis sicut Deus, scientes bonum et malum.

(З пошаною закриває альбама, вклоняється й виходить).

Мефістофель

Слухай цих слів та змії, тітки моєї, поради Будеш своїй богорівності

сам незабаром нерадий!

Фауст

(увіходить)

Куди ж ми підемо?

Мефістофель

Побудемо, де слід:

Оглянем перш малий, за ним великий світ. Побачиш, буде до любові Тобі цей курс наук чудовий.

Фауст

Задовга в мене борода,

І пустувать мені шкода.

Боюсь, що зробим кепську спробу,

Цей світ — не на мою подобу;

На людях нічусь я, маліось,

Завжди соромлюсь і гублюсь.

Мефістофель

Нічого, друже мій, усе це згодом дасться,

У себе тільки вір, і ти доб’єшся щастя. Фауст

А як же з дому нам піти?

Де тії коні, повіз, челядь?