Слава ЗСУ!

Зведи його на стежку зла.

Знай, сам ти осоромишся натомість:

9 душі, що прагне потемки добра,

Є правого шляху свідомість.

Мефістофель Свідомість швидко завмира!

Я знаю, в мене певна гра.

А вже коли свого доб\'юся,

То матиму утіху немалу:

Нехай тоді плазує у пилу,

Як та змія, моя тітуся.

Господь

Приходь сюди безпечно завше,

На ваш~бо рід не маю ворожди;

2 1—53

33

А з духів заперечення, лукавче,

Ти був мені найстерпніший завжди. Людина не всякчас діяльності радіє, Понад усе кохає супокій;

Потрібен їй супутник ворушкий, Щоб бісом грав і збуджував до дії.

А ви, справдешні діти Божі,

Любуйте на дива творіння гожі! Нехай живий і вічно-творчий дух Ллє скрізь любові світло животворне І явищ біг, речей минущих рух Хай думкою безсмертною огорне.

Небо закривається, архангели розходяться. Мефістофель

До чого ж гарний дідуган!

З ним інколи зустрітися приємно.

І то сказать: такий великий пан З дияволом обходиться так чемно!

ЧАСТИНА ПЕРША

ДІЯ ПЕРША ніч

Вузька кімната з високим готичним склепінням. Фауст сидить неспокійно в кріслі біля столу.

Фауст

У філософію я вник,

До краю всіх наук дійшов —

Уже я й лікар, і правник,

І, • на нещастя, богослов...

Ну і до чого ж я довчивсь?

Як дурнем був, так і лишивсь.

Хоч маю докторське звання І десять років навмання Туди й сюди, навкрив-навкіс Воджу я учнів своїх за ніс,—

А серце крається в самого:

Не можем знати ми нічого!

Хоч я й розумніший, як бевзні ті всякі, Учені, магістри, попи та писаки,

Хоч я в забобони й страхи не вдаюся,

Із пекла сміюся, чортів не боюся,—

Зате ніяких радощів не маю,

Не вірю я,, що я щось знаю,

Не вмію я людей навчати,

Не вмію їх на добро напучати...

Грошей, майна я не нажив І слави теж не заслужив;

Собака, й той не став би так жити! Тому-то й почав я ворожити,—

Чи не одкриє духів міць Мені одвічних таємниць,

Щоб я дарма не мудрував,

Чого не знаю, не казав,

Щоб я збагнув почин думок

2*