Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Поласар зволікав з відповіддю.

— Для сидераторів це було б небезпечне перевантаження. Щоправда, можна пробити мантію. Якщо ми пошкодимо базу континентальних плит, біосфера загине. Уціліють бактерії і водорості. Чи варто говорити далі?

— Мабуть, не варто,

Обидва визнали за необхідне визначити межі катастрофи, що було надзвичайно важко зробити. Дірки в шумовому захисті Квінти свідчили про виведення з ладу сотень передавальних станцій, але без спінографії не можна було встановити бодай приблизно ступінь знищення технічної інфраструктури на великому континенті. Ефекти катаклізму давалися вже взнаки південній півкулі і решті материків. Раптово посилилася сейсмічна діяльність: на морях хмар темніли плями — мабуть, усі вулкани вивергали магму й гази зі значною кількістю ціанідів. Маси криги, які досягли поверхні ґрунту й океанів, за оцінкою ҐОДа, становили від трьох до чотирьох трильйонів тонн. Північна півкуля зазнала значно сильнішого руйнування, ніж південна, але рівень океану піднявся скрізь і вода ринула в глиб континенту. ҐОД попередив, що не може визначити, скільки уламків кільця впало на планету в стані твердому, а скільки розтопилося, бо це залежало від невизначених точно розмірів льодових брил. Якщо вони перевищували тисячі тонн, то втратили тільки частину маси в найгустіших шарах повітря. Однак він не спроможний був назвати точний дільник.

Гаррах чергував біля пульту керування і досі не брав участі в розмові, яка велася в операторській над його головою, але він усе чув і несподівано попросив у командира слова.

— В чому річ? — розсердився Стірґард. — Тобі замало? Хочеш їм ще підсипати?

— Ні. Якщо все, про що говорив ҐОД, відповідає дійсності, то сорока восьми годин не вистачить, їм же треба хоч трохи оговтатись.

— Ти запізно приєднався до голубів,— невдоволено кинув Стірґард.

Однак фізики визнали, що пілот має слушність. Строк відповіді збільшили до вісімдесяти годин. Невдовзі після цього Гаррах залишився в операторській сам. Він перевів керма на автоматику, бо вже досхочу намилувався на Квінту, тим паче, що дим незліченних вулканічних викидів рудуватою запоною розтягувався по кипучій білині планети й вона потемніла, наче від згустків брудної крові. Але то була не кров. Він це знав, однак не хотів більше на це дивитись.

За командою Стірґарда корабель почав обертатись на місці, як витягнена горизонтально стріла підіймального крана. Так виникло штучне тяжіння — завдяки відцентровій силі, яка найдужче відчувалася в стерновій рубці носової частини. В кают-компанії, куди спустився екіпаж, це обертання дозволило сісти за столи без складної акробатики. Ефект зміщення осі обертання, типовий для гіроскопії, викликав у Гарраха нудоту, хоч він не раз плавав на Землі, й навіть бокова мертва хвиля не спричиняла в нього морської хвороби.

Гаррах не міг усидіти на місці. Сталося те, чого він хотів. Добре все розваживши, він не відчував ніякої відповідальності за катаклізм. Був певен, що все сталося б так само, якби він не лютував і не заходив у не вельми доречні суперечки з ні в чому не винним отцем Араго. Ні, нічого не змінилося б, якби він робив свою справу мовчки.

Гаррах підхопився з сидіння біля керма і, тільки-но почав випростувати ноги, ним закружляло по всій навігаторській. Інакше він не міг дати вихід своєму лютому гніву, який знову повернувся до нього і квапив не сидіти й, згорнувши руки, дивитись на кліматичне — якби тільки кліматичне! — божевілля ураженої тераджоулем планети. Якби він міг, то вимкнув би зображення, але це тут годі було зробити Еліпсоїдальний інтер’єр оперізувала галерея, яка відділяла верхній горизонт від нижнього. Заточуючись на широко розставлених ногах, наче моряк під час хитавиці, він вибіг нагору, щодуху оббіг усю галерею — хтось міг би подумати, що його охопило бажання тренуватись із бігу. На лонжеронах, які збігалися, мов спиці великого колеса, серед діагоналей, прикріплених до стелі, був операційний центр. Вісім глибоких крісел оточували терміналь, схожий на пласко зрізаний конус. На столику перед кожним кріслом пустотливо блимав зелений монітор. На дошці цього конуса-столу лежала покинута чернетка ультиматуму, накидана похилим, шпичастим Стірґардовим письмом.

Зайшовши між крісла, Гаррах зробив те, в чому ніколи в світі не запідозрив би себе: перевернув аркуш чистим боком догори й роззирнувся, чи за ним хто не стежить. Однак тільки миготливі екрани видавали тут якийсь рух. Гаррах сів у крісло командира, глянув праворуч, а відтак ліворуч. Крізь клиновидні нижні вікна в сріблясто-пластиковому обличкуванні лонжеронів видно було навігаторську, що теж блимала чергою різнобарвних вогників, і сяйво, яке весь час ішло із головного екрана,— тьмяне світло Квінти. Гаррах сперся ліктями на косий пульт і затулив обличчя руками. Якби він умів, якби міг, то, мабуть, заплакав би після цих содома й гоморри.

Попередня
-= 121 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!