Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Його оточувала похмура тиша. Від машинного відділення не лишилося навіть уламків. Конструкції було надано саме такої міцності, щоб вона могла нести дві тисячі тонн порожнього макета й розлетітися на шматки від ударної хвилі. Стрілка Гейгера підстрибнула на шкалі й запевнила його, що протягом години він одержить не більше, як сто рентгенів. Темпе вийняв із контейнера дві пласкі металеві касети й висипав усе, що в них було; на підлозі аж закишіло від синтивів — синтетичних комах з мікросенсорами. Він опустився між них навколішки, немовби віддавав останню шану розбитому кораблеві, і ввімкнув систему активації, що містилася на дні більшої касети. Мурашник, висипаний на пожолоблену плиту, ожив. Безладно, швидко дриґаючи дротинками ніжок, наче справжні жуки, коли вони, кинуті на спину, намагаються перевернутись, синтиви розбіглись навсібіч. Темпе терпляче ждав, коли зникнуть останні. Нарешті, побачивши, що біля його колін безпорадно крутиться хіба кілька штук, видно, дефектних, він підвівся й вийшов на денне світло, тягнучи за собою майже порожній контейнер. На півдорозі вийняв з нього великий обруч на тринозі, розставив його, спрямував на корму й повернувся до «Землі».

З моменту посадки минуло 59 хвилин. Упродовж наступної півгодини, він, раз по раз змінюючи фільтри та об’єктиви, фотографував околиці, головним чином павутинну сіть, яка сягала неба. Потім піднявся трапом у ракету. В темнуватій кабіні світився вже аускультаційний монітор. Синтиви доповідали про себе інфрачервоним випромінюванням через обруч-реле, для кращої когеренції розташоване на половині відстані. Разом з комп’ютером і його програмою вони творили електронний мікроскоп. Особливість його полягала в тому, що він був розділений на окремі підвузли. Десять тисяч жучків никало по всіх закамарках «Гермеса», риючись у сажі, смітті, уламках, пилу, ошурках і застиглих кульках розплавлених металів, щоб виявити те, чого там раніше не було. їхні електронні хоботки демонстрували «ордофілію» — потяг до молекулярного порядку, такого характерного для всіх живих та мертвих мікроорганізмів. Надто дурні для того, щоб ставити діагнози, жучки були тільки об’єктивами мікроскопа й аналізатора в ракеті, а той малював уже перші кристалічні мозаїки знахідок і ставив їм діагноз.

Технобіотична вправність місцевих інженерів смерті заслуговувала поваги. Жучки дозволили ідентифікувати в безвинному смітті віруси повільної дії. їх були мільйони, і кожен з них сидів у масочці бруду. Комп’ютер іще не встиг визначити часу їхньої латенції. Це були спори, які спали в молекулярних пелюшках, щоб вилупитися з них через кілька тижнів або місяців. Із цього відкриття Темпе зробив важливий висновок: за програмою він мав повернутись із планети неушкодженим, щоб принести на борт корабля інфекцію.

Це логічно бездоганне розмірковування спонукало до сміливих дій — адже тільки повернувшись на корабель, він міг стати призвідцем загибелі його екіпажу. Але тут у нього з’явився сумнів. Віруси могли бути справжні й фальшиві, І коли він їх виявить, його може охопити бажання робити невиважені вчинки. Як просто легковажному сміливцеві спричинити фатальну подію. Він опинився в ситуації, типовій для алгебри структур конфлікту: гравець створює собі модель супротивника разом з моделлю супротивникової ситуації, відповідає на неї, будуючи модель моделі моделі, і так без кінця. В цій грі немає вже жодного факту безперечної достовірності.

Це диявольські трюки, подумав він. Тут знадобилося б щось краще за інструменти, ну, скажімо, обряд вигнання диявола. Хронометр писнув йому в вухо: минало сто хвилин. Він приклав обидві долоні до пластинок і відчув тонке вібрування струму, яким заряджався комп’ютер, щоб послати «Гермесові» сигнал в один біт про те, що його розвідник живий.

Настав час справжньої розвідки. Темпе збіг трапом з другим контейнером і видобув із кормової схованки складаний візок — легку раму з сідлом і дутими колесами, які приводилися в рух електрикою. Коли рушив на північ, у бік гірських схилів, до небосяжної сіті, біля якої стояв самотній ангар, посіяв дрібний дощ. Імлиста сіра запона закрила контури будівлі, яка виростала на очах. Темпе зупинив перед нею свій відкритий візок, витер рукавицею краплі води, які стікали по склі шолома, й остовпів. Десь він щось подібне вже бачив… Без вікон, з випуклими стінами в паралельних масивних ребрах прогонів, велетенська споруда справляла суперечливе архітектоніці й природі враження: нагадувала труп кита, якому вистрелили в черево гранату зі стисненим газом, щоб потворно роздулася його туша, втиснена в мостові ферми й порозгинала їх конвульсіями свого величезного тіла. Між двома ребрами зяяв напівкруглий отвір. Темпе скинув із всюдихода контейнер і закотив його крізь ці ворота в непроглядний морок. Нараз з усіх боків на нього ринуло сліпуче біле сяйво. Він стояв серед залу, в якому навіть великохід здавався б мурахою. Зал оперізували з’єднані одна з одною галереї; вони снувалися ярусами, ніби в якомусь залізному театрі з вирваними нутрощами сцени й глядачевого залу. Посередині на решітчастій плиті лежала барвиста морська зірка з квітів, що сяяли, наче кришталь. Коли він підійшов ближче, то помітив, що над нею висить перевернена піраміда, прозора, мов повітря, і тільки під гострим кутом її поверхня проявилася в блиску відбитих вогнів. У склянистому тетраедрі по черзі виникали смарагдові літери:

Попередня
-= 128 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!