Слава ЗСУ!

— А того листа вона мене примусила написати. Вона тоді прикидалася хворою.

— Не прикидалась, а справді була хвора.

— Ходімо, — сказав я . — Час уже вечеряти.

— А як мені бути з Коном? — спитав Майкл.

— Так, наче нічого не сталося.

— Можна й так, — погодився Майкл. — Мені це за іграшку.

— А якщо він почне щось, кажи, що ти був п'яний.

— Добре! Головне, мені вже й самому здається, що я був п'яний.

— То ходімо, — сказала Брет. — Ви заплатили вже за цю отруту? Я мушу перед вечерею прийняти ванну.

Ми перейшли площу. Вже посутеніло, й під аркадою довкола всієї площі засвітилися вікна кафе. Пройшовши під деревами доріжкою, посипаною рінню, ми ввійшли до готелю.

Майкл і Брет піднялися до себе, а я зупинився побалакати з господарем.

— То як вам бики? — спитав Монтойя.

— Наче добрі.

— Непогані. — Монтойя похитав головою. — Але й не дуже гарні.

— А що вам у них не сподобалося?

— Сам не знаю. Просто щось підказує мені, що вони не дуже гарні.

— Я вас розумію.

— Цебто вони непогані.

— Так, непогані.

— А вашим друзям вони сподобалися?

— Дуже.

— От і добре, — сказав Монтойя.

Я піднявся нагору. Білл стояв у себе на балконі й дивився на площу. Я став поряд.

— Де Кон?

— В своїй кімнаті.

— Як він?

— Засмучений, звісно. Майкл повівся жахливо. П'яний він просто нестерпний.

— Він був не такий уже й п'яний.

— Помиляєшся. Я ж знаю, скільки ми випили, поки йшли до кафе.

— Потім він протверезився.

— І слава богу. Але при мені він був нестерпний. Я не люблю Кона, сам знаєш, і, по-моєму, він утнув дурницю, поїхавши до Сан-Себастьяна, але казати те, що казав йому Майкл, по-моєму, просто свинство.

— А як тобі бики?

— Чудо! І просто чудо дивитись, як їх вивантажують.

— Завтра прибувають м'юрські.

— А коли починається фієста?

— Післязавтра.

— Треба стежити, щоб Майкл не впивався. Бо тоді він просто нестерпний.

— Ну що, трохи причепуримося перед вечерею?

— Атож. Уявляю, як нам буде весело й приємно.

— Так-так.

А проте вечеря й справді вийшла весела й приємна. Брет у чорній вечірній сукні без рукавів була справжньою красунею. Майкл поводився так, ніби нічого й не сталося. Мені довелось піднятися нагору й привести Роберта Кона. Спочатку він тримався вимушено й манірно, і обличчя його все ще було бліде, закам'яніле, але під кінець він одійшов. Він не міг не дивитися на Брет. Певно, він зазнавав при цьому справжньої втіхи. Мабуть, йому приємно було бачити, що вона така вродлива, й знати, що він був з нею близький і що всі це знають. Цього ніхто не міг у нього відібрати. Білл весь час сипав дотепами. Майкл не відставав від нього. Вони чудово доповнювали один одного.

Такі вечері запам'яталися мені з часів війни. Багато вина, вдавана безтурботність і передчуття: чому бути, того не минути. Вино розрадило й розвеселило мене. Всі довкола здавалися мені чудовими людьми.

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

О котрій годині я ліг — не скажу. Пам'ятаю, що коли роздягнувся і накинув халат, то трохи постояв на балконі. Я знав, що добряче впився, і, повернувшись до кімнати, засвітив лампу в узголів'ї над ліжком і почав читати. Я читав Тургенєва. Мабуть, я кілька разів перечитував одні й ті самі дві сторінки. То було оповідання із «Записок мисливця». Я читав його раніше, але тепер воно здавалося мені незнайомим. Пейзаж вимальовувався дедалі чіткіше, й у голові ніби прояснювалося. Я був дуже п'яний, але очей не заплющував — не хотів, щоб кімната йшла обертом. Почитаю ще трохи, думав я, і все мине. Я чув, як Брет і Роберт Кон піднялися сходами. Кон попрощався перед її дверима й пішов до себе нагору. Я чув, як Брет увійшла до сусідньої кімнати. Майкл уже був у ліжку. Ми піднялися з ним разом годину тому. Він прокинувся, коли вона ввійшла, й вони перемовилися кількома словами. Я чув, як вони сміються. Я вимкнув світло й спробував заснути: читати більше не було потреби. Я вже не відчував запаморочення, коли заплющував очі. Але заснути я не міг. Здавалося б, у темряві все має уявлятися таким самим, як при світлі. А виходить, що ні.

Колись, обміркувавши все це, я півроку не вимикав на ніч світла. Блискуча ідея, правда? Ет, щоб вас чорти взяли, жінки. Щоб тебе чорти взяли, Брет Ешлі.

Кажуть, жінка такий чудовий приятель. Еге ж, страх який чудовий. Щоб заприятелювати з жінкою, треба передусім закохатися в неї — це й буде основа приязні. Я довго тішився приязню Брет. І не думав, чого це коштує їй. Я брав, а їй не давав нічого. Це тільки відсувало на час пред'явлення рахунку. А рахунок надходить завжди. Це одне з тих чудових правил, на які можна твердо розраховувати.