Слава ЗСУ!

Мар’янка крок за кроком долала швидко, впевнено – здавалося, ніщо її не може зупинити. Давненько вона в лікарні не була, поки намагалася згадати, де можна здати кров, куди саме треба йти – Мар’янка почала згадувати, що де знаходиться, де які кабінети. Подумки вона блукала між поверхами, пройшлася коридорами, похмурими, сірими коридорами, на шляху їй трапилося кілька лікарів у білих халатах – вони пройшли повз. Її уява і далі змальовувала їх байдужими до її проблем. Вона ще досі була серед байдужих стін, а навколо неї снували десятки лікарів. Вони проходили біля неї і не помічали її, ніби й не було її там зовсім.

Уява продовжувала малювати для Мар’янки усі її страхи одночасно. Вона вже не розуміла, чи знаходиться в коридорі лікарні, чи йде посеред вулиці – здавалося, що всім просто до неї байдуже. Від того хотілося кричати, закрити очі руками, нічого не бачити, закрити голову руками – захиститися від холоду, байдужості. Хотілося плакати, бо таки вона виявилася слабкою. Її страхи за неї сильніші – їх подолати не може. Хоч з дому вона вийшла рано, та назустріч їй траплялося багато людей. І вже було важко стримувати сльози, і показувати їх зовсім не хотілося.

Та Мар’янка вчасно згадала про байдужість – якщо хочеш, щоб ніхто не помітив твоїх сліз, заплач посеред натовпу. Єдине, на що він здатен, – раз по раз кидати байдужі, незрячі погляди. Мар’янка нарешті дала волю своїм почуттям. Плакала, але йшла далі, ще не розуміла, куди саме – крізь сльози дороги не розбирала. Просто несвідомо рухалася вперед.

Лікарня залишилася далеко позаду. Мар’янка вже обтерла слізки і чітко бачила мету свого руху. Йшла вона не абикуди – до свого хлопця, шукати у нього забуття, шукати там вирішення своїх проблем – може, не знайде вирішення, то хоча б їх самих там загубить. Не потрібна їй була увага того хлопця, турбота, і долати його байдужість вона не збиралася, а розуміння його і зовсім не чекала. Досі вона йому ні слова не сказала про те, що скувало її душу, про те, що вільно жити не давало, що відбирало в неї всі думки, всі сили. Мар’янка не поділилася з ним своїми підозрами і за них за двох вирішила, що мають тепер бути разом.

Мар’яна прийшла невчасно. Хлопцю довелося випровадити кількох друзів. Він довго бігав, метушився, а вона поки чекала, зайшла в кімнату, де, як на диво, підлога було вільною від порожніх пляшок, але неприємного запаху кімнату це не позбавило. Мар’янка, вимучена своїми страхами, ще кілька разів вдихнула стійкий запах перегару і знепритомніла.

Хлопець навіть не одразу помітив її на підлозі, а як помітив, то й не знав, що з нею робити. В паніці він ледь дістав з кишені телефон, кілька разів його випустив з рук, аж нарешті набрав номер швидкої. Пояснити лікарям, що могло спричинити втрату свідомості він не насмілився, та, як йому здалося, вона ще не встигла нічого прийняти. Тому цей факт дозволив собі опустити. Лікарі сказали, що до моменту встановлення діагнозу вона буде в лікарні, і хлопець люб’язно погодився привести для неї якісь речі.

Він саме неспішною ходою піднімався на її поверх, як перевірити, чи Мар’янка вже повернулася додому, знов вийшов Роберт. Хлопці зустрілися біля її дверей. Роберт ще кілька секунд спостерігав, як той відчиняв двері, а потім не витримав – запитав.

— А хіба вона вдома?

— Не вдома – в лікарні. Я по її речі прийшов.

— В якій ще лікарні?! Чому?

— Знепритомніла. Її швидка забрала.

Роберт навіть не роздумував, побіг в гараж, щоб встигнути забрати Мар’янку з лікарні, щоб встигнути до моменту, коли вона розплющить очі, а навколо неї холодні, байдужі стіни. Роберт спішив – його гнав страх, який він відчув сам, коли зрозумів чому його відчуває Мар’янка. Вся інформація, що він поступово про неї накопичував – щось пам’ятав з часів школи, щось чув від самої Мар’янки, щось спостерігав на власні очі – раптом впорядкувалася в його голові. Зрозумілим стало те, чому їй легше здатися, ніж продовжувати боротьбу. Не вступати в неї, не розпочинати її, а саме продовжувати. Роберт пригадав усі події з Мар’яниного життя, усе, що з нею траплялося, усі зміни, які з нею відбулися – та все її життя суцільна боротьба за саму себе проти мудрої Природи. І він хотів переконати її в тому, що Природа все робить правильно?

Роберту на мить здалося, що і сам він помилявся, шукаючи свою приналежність. Як він міг не помітити, що давно належить їй – Мар’яні.

А Мар’янку саме привели до тями. Біля неї ніхто з лікарів не залишився, бо всі необхідні аналізи взяли поки вона була непритомна – що в крові виявлять, за тим і ставитимуть діагноз, а без нього біля неї нема що й робити. Мар’янка на мить пожалкувала, що поряд нікого немає. Зазвичай, коли вона прокидалася в палаті, біля неї сидів батько, а зараз вона зовсім сама. Зазвичай їй хоча б було кого просити, благати, щоб забрав її далеко за межі цих байдужих стін. А зараз нікого й просити – вона одна. Та як би вона раніше не просила батька її забрати, він ніколи її не слухав. І добре, що сама – її ніхто не зупинятиме.

Мар’янка тихенько вийшла з палати, в коридорі на неї ніхто не звернув увагу, хоч їй здалося, що бачила лікаря, який був в її палаті. Та, мабуть, і справді здалося. Мар’янка йшла до виходу, а Роберт під’їжджав до лікарні. Уперше він їхав без шолому – зовсім про нього забув. Згадав тільки, коли вітер знов і знов кидав йому в обличчя повітря, його було так багато, а вдихнути вдавалося жменьку – потік повітря розтікався обличчям і далі летів, ніби і не було на його шляху ніякої перешкоди.

Вільно вдихнути Роберт зміг, коли побачив, як Мар’янка виходить з лікарні, і ніби почувши його, йде йому на зустріч. Вона вчасно втекла – медсестра саме підготувала її кров для аналізу. Знати його результат тепер їй не потрібно. За нею приїхав Роберт. Він її зрозумів, він її почув. Єдиний, він спромігся на такий величний подвиг. Мар’янка сіла позаду Роберта, і він одразу ж рушив. Їхав і лиш те і відчував, як Мар’янка, тримаючись за нього, стискає його в обіймах. А Мар’янка вже не знала, як його обійняти ще сильніше, щоб він відчув наскільки вона йому вдячна, що йому одному вона небайдужа, а більше нікому бути небайдужою вже і не треба. Тільки він їй потрібен і тільки йому хоче бути потрібною.