Слава ЗСУ!

Козаки гукали.

Шинкар знає, наливає

І не схаменеться;

Кобзар вшкварив, а козаки -

Аж Хортиця гнеться -

Метелиці та гопака

Гуртом оддирають;

Кухоль ходить, переходить,

Так і висихає.

«Гуляй, пане, без жупана,

Гуляй, вітре, полем,

Грай, кобзарю, лий, шинкарю,

Поки встане доля».

Взявшись в боки, навприсідки

Парубки з дідами.

«Отак, діти! добре, діти!

Будете панами».

Отамани на бенкеті,

Неначе на раді,

Похожають, розмовляють;

Вельможна громада

Не втерпіла, ударила

Старими ногами.

А я дивлюсь, поглядаю,

Сміюся сльозами.

Дивлюся, сміюся, дрібні утираю -

Я не одинокий, є з ким в світі жить;

У моїй хатині, як в степу безкраїм,

Козацтво гуляє, байрак гомонить,

У моїй хатині синє море грає,

Могила сумує, тополя шумить,

Тихесенько Гриця дівчина співає

Я не одинокий, є з ким вік дожить

От де моє добро, гроші,

От де моя слава,

А за раду спасибі вам,

За раду лукаву.

Буде з мене, поки живу,

І мертвого слова,

Щоб виливать журбу, сльози.

Бувайте здорові,

Піду синів випровожать

В далеку дорогу.

Нехай ідуть - може, найдуть

Козака старого,

Що привіта моїх діток

Старими сльозами.

Буде з мене. Скажу ще раз:

Пан я над панами.

Отак, сидя в кінці стола,

Міркую, гадаю:

Кого просить? хто поведе?

Надворі світає;

Погас місяць, горить сонце.

Гайдамаки встали,

Помолились, одяглися,

Кругом мене стали.

Сумно, сумно, як сироти,

Мовчки похилились.

«Благослови, - кажуть, - батьку,

Поки маєм силу;

Благослови шукать долю

На широкім світі».

Постривайте… світ - не хата,

А ви малі діти,

Нерозумні. Хто ватажком

Піде перед вами?

Хто проведе? Лихо, діти,

Лихо мені з вами!

Викохав вас, вигодував,

Виросли чималі,

Йдете в люди, а там тепер

Все письменне стало.

Вибачайте, що не вивчив,

Бо й мене хоч били,

Добре били, а багато

Дечому навчили!

Тма, мна знаю, а оксію

Не втну таки й досі.

Що ж вам скажуть? Ходім, сини,

Ходімо, попросим.

Єсть у мене щирий батько

(Рідного немає) -

Дасть він мені раду з вами,

Бо сам здоров знає,

Як то тяжко блукать в світі

Сироті без роду;

А до того - душа щира,

Козацького роду,

Не одцуравсь того слова,

Що мати співала,

Як малого повивала,

3 малим розмовляла;

Не одцуравсь того слова,

Що про Україну

Сліпий старець, сумуючи,

Співає під тином.

Любить її, думу правди,

Козацькую славу,

Любить її - ходім, сини,

На раду ласкаву.

Якби не він спіткав мене

При лихій годині,

Давно б досі заховали

В снігу на чужині;

Заховали б та й сказали:

«Так… якесь ледащо…»

Тяжко, важко нудить світом,

Не знаючи за що.

Минулося, щоб не снилось!..

Ходімо, хлоп'ята,

Коли мені на чужині

Не дав погибати,

То й вас прийме, привітає,

Як свою дитину.

А од його, помолившись,

Гайда в Україну!»

Добридень же, тату, в хату,

На твоїм порогу,

Благослови моїх діток

В далеку дорогу.

Інтродукція

Була колись шляхетчина,

Вельможная пані;

Мірялася з москалями,

З ордою, з султаном,

З німотою… Було колись…

Та що не минає?

Було, шляхта, знай, чваниться,

День і ніч гуляє

Та королем коверзує…

Не кажу Степаном

Або Яном Собієським:

Ті два незвичайні -

А іншими. Небораки

Мовчки панували.

Сейми, сеймики ревіли,

Сусіди мовчали,

Дивилися, як королі

Із Польщі втікають,

Та слухали, як шляхетство

Навісне гукає.

«Nіе роzwаlаm! Nie роzwаlаm!» -

Шляхта репетує,

А магнати палять хати,

Шабельки гартують.

Довго таке творилося,

Поки не в Варшаві

Запановав над ляхами

Понятовський жвавий.

Запановав та й думав шляхту

Приборкать трошки…Не зумів!

Добра хотів, як дітям мати,

А може, й ще чого хотів.

Єдине слово «Nіе роzwаlаm!»

У шляхти думав одібрать,

А потім!.. Польща запалала,

Панки сказилися… Кричать:

«Гонору слово, дарма праця!

Поганець, наймит москаля!»

На гвалт Пулавського і Паца

Встає шляхетськая земля,

І разом сто конфедерацій.

Розбрілись конфедерати