Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

Злодії! Тривога! Гвалт! Такого не бувало, відколи він загніздився у Самітній горі! Його лють годі змалювати — десь так лютяться хіба що багачі, коли мають більше, ніж можуть спожити, і раптом утрачають дрібничку, яку мали давно, але ніколи не користувалися нею. Смауг вивергав полум\'я і хмари диму, тупотів, бив хвостом, потрясаючи всю гору. Спробував просунути голову в ту маленьку нору, але марно, і тоді, скрутивши своє довжелезне тіло в кільця, гуркочучи, мов підземний грім, заквапився зі свого глибокого лігвиська через великі двері, далі просторими переходами кам\'яного палацу — аж до передньої брами.

Гнала його одна-єдина думка: обнюшити всю гору, але спіймати злодія, роздерти й розтоптати його. Ось дракон вилетів із брами, і води річки з несамовитим шипінням знялися вгору клубами пари. Вище, вище здіймалася вогнедишна тварюка, аж поки всілася на вершині, випустивши два струмені — зеленого й пурпурового полум\'я. Гноми чули моторошне гуготіння його польоту, але тільки ще щільніше притислися до стін порослого травою майданчика, поприпадали до землі за валунами, сподіваючись якось уникнути страхітних очей дракона, що вирядився на полювання.

Так би вони там усі й погинули, коли б, укотре, не врятував їх Більбо.

— Швидко! Швидко! — видихнув він. — Двері! Тунель! Тут не можна лишатися!

Виведені цими словами з заціпеніння, гноми хотіли вже заповзти в тунель, коли Біфур закричав:

— Мої брати! Бофур і Бомбур — ми забули про них, вони внизу, в долині!

— Дракон їх повбиває і поїсть наших поні, і пропали наші припаси! — заголосила решта. — Ми нічого не вдіємо!

— Дурниці! — заявив Торін, згадавши про свою гідність. — Ми не можемо покинути їх. Всередину, в тунель, — пане Злоткінс, Баліне, і ви двоє, Філі й Кілі,- дракон не візьме нас усіх. А ви, решта, — де мотузки? Швидко!

То були чи не найтяжчі хвилини з усіх, що досі пережили шукачі пригод. Жахливе відлуння Смаугового гніву перекочувалося по кам\'яних розколинах далеко вгорі. Будь-якої миті він міг спуститися вниз, вивергаючи вогонь, або облітаючи гору кругом, натрапити на гномів, що, мов несамовиті, тягли за мотузки над краєм глибокого урвища. Ось піднявся нагору Бофур, і ще все було гаразд. Піднявся Бомбур на рипучих від напруги мотузках, і все ще нічого не трапилось. Ось уже піднято знаряддя й кілька пакунків з припасами, і тоді налетіла небезпека.

Почулося биття гігантських крил. Червоне світло побагрило вершечки скель.

То наспів дракон.

Гноми ледве встигли повтікати до тунелю самі й повтягати свої пакунки, коли сторчголов налетів Смауг з півночі, обпалюючи схили вогнем, б\'ючи величезними крильми, аж ревіло, мов буря. Його вогняний подих поморщив траву перед дверима, проник крізь щілину, яку вони лишили, обпалив гномів, причаєних у своїй криївці. Вгору шугнуло мерехтливе полум\'я, затанцювали чорні тіні скель. Тоді запала тиша — дракон подався далі. Нажахані поні заіржали, обірвали свої мотузки й помчали геть. Дракон кинувся вниз за коненятами і щез з очей.

— Кінець нашим бідолашним коненятам! — сказав Торін. — Коли Смауг щось назорить, воно вже не втече від нього. Тут ми застрягли й муситимемо тут сидіти, аж поки надумаємо пройти всі ті довгі відкриті милі до річки, знаючи, що Смауг нас шукає!

Попередня
-= 102 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар