Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

— Торін! Балін! Оїн! Глоїн! Філії Кілі! — загукав він якнайголосніше, але посеред чорного простору голос його, здавалося, ледь бринів. — Світло погасло! Хто-небудь прийдіть, знайдіть мене й допоможіть мені!

На одну коротку мить гобіта покинула його мужність. Гноми ледве почули його, а розчули одне лише слово «допоможіть».

- І що там з ним скоїлося? — здивувався Торін. — Напевне ж не дракон напав, а то б він не пищав так довго.

Ще почекали хвилину-дві, але не почули драконового реву і взагалі нічого не почули, крім віддалених криків Більбо.

— Ану, хтось із вас двох, запаліть ще зо два смолоскипи! — звелів Торій. — Пора, мабуть, піти нам на допомогу нашому Викрадачеві.

— Та вже треба допомогти, — притакнув Балін, — і я піду залюбки. Гадаю, принаймні поки що небезпеки немає.

Глоїн запалив ще кілька смолоскипів; гноми один по одному виповзли з тунелю і якомога швидше подалися попід стіною. Скоро й натрапили на Більбо, який сам вертався їм назустріч.

— Нічого небезпечного — тільки через кажана погас мій смолоскип! — заспокоїв він стривожених гномів. Але гноми, хоч їм і відлягло на серці, таки побурчали трохи — наполохав, мовляв, без ніякої причини. А що б вони сказали, якби в ту мить гобіт признався, що взяв собі Гори-камінь! Я того уявити не можу. Навіть побачене краєчком ока багатство, коли вони поспішали до гобіта, знову розпалило вогонь жадоби в гном\'ячих серцях, а коли серце гнома, хай і найповажнішого, пробудиться від золота чи коштовностей, він раптом хоробріє і може й лютим зробитися.

А втім, нашим гномам більше й не потрібна була ніяка спонука. Всі нетерпеливилися, поки є нагода, обстежити залу й хотіли вірити, що Смауга тим часом таки справді немає вдома. Кожен схопив собі запаленого смолоскипа; розглянувшись трохи довкола, всі забули страх і навіть обачність. Розмовляли голосно, гукали одне до одного, беручи давні скарби з купи чи знімаючи зі стіни, а тоді роздивлялися знайдене при світлі, повертали так і сяк, гладили пальцями.

Філі й Кілі аж розвеселилися і, взявши по одній з розвішаних по стінах численних золотих арф із срібними струнами, заграли. Ті арфи були чарівні, а що дракон, який не дуже цікавився музикою, не чіпав їх, то й стрій зберегли. Темна зала наповнилася мелодією, що не звучала так довго. Але решта гномів була практичніша: набивали самоцвітами повні кишені, а чого не могли взяти, те із зітханнями висипали назад, на купу. Торін аж ніяк не відставав від свого племені, але він усе крутив головою туди-сюди, шукаючи щось і не знаходячи. Ватажок гномів шукав Гори-камінь, але поки що не говорив про це нікому.

Потім гноми почали знімати зі стін кольчуги та зброю. Торін, одягнувши позолочену кольчугу, виглядав справжнім королем — із сокирою з посрібленим держаком та ще й підперезаний поясом, прикрашеним рубінами.

— Пане Злоткінс! — вигукнув він. — Ось вам перша частина вашої винагороди! Скиньте ваш старий плащик та вдягніть оце!

І накинув на плечі гобітові невеличку кольчугу, виготовлену давно колись для якогось малого при-нца-ельфа. Кольчуга була з посрібленої криці й прикрашена перлами, а до неї додавався пояс із перлами й кришталем. На голову Злоткінсові надягли шолом із тисненої шкіри, укріплений зсередини крицевими обручиками і всипаний понад краєм білими самоцвітами.

«Я почуваюся величним, — подумав Більбо, — але, мабуть, вигляд у мене трохи недоладний. Ото насміялися б із мене сусіди, якби побачили в такому вбранні вдома, під Горою! Але шкода все-таки, що немає під рукою дзеркальця!»

Попередня
-= 112 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар