Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

Опівночі Більбо розбудив Бомбура й собі скрутився калачиком у своєму куточку, не слухаючи, як старий гном дякує не надякується, — розумів, що навряд чи заслуговував на подяку. Скоро й заснув міцним сном, забувши до ранку всі свої гризоти. І знаєте, що йому снилося? Яєчня з шинкою.

Розділ сімнадцятий

БУРЯ

Наступного дня рано-вранці заграли сурми в таборі людей та ельфів. Незабаром гноми побачили гінця, що сам-один поспішав вузькою стежкою. Зупинившись віддалік, він окликнув гномів і спитав, чи вислухає Торін нове посольство, оскільки надійшли свіжі вісті, які міняли становище.

— Напевне, почули про Даїна, — сказав, почувши ці слова, Торін. — Дійшли й до них вісті про його наближення. Я так і знав, що вони стануть лагідніші від цього.- І крикнув гінцеві:-Нехай прийдуть невеликим гуртом, та без зброї, і я вислухаю їх!

Близько полудня знову замайоріли, винесені наперед, знамена Лісу й Озера. Потім показався загін із двадцятьох воїнів. Там, де починалася вузька стежка, загін склав на землю мечі й списи й підійшов до брами. Вражені гноми побачили серед посланців Барда й короля ельфів, а попереду виступав якийсь дідок: закутаний у плащ, із насунутим на чоло каптуром, він ніс в руках важкеньку дерев\'яну скриньку, окуту залізом.

— Вітаю, Торіне! — гукнув Бард. — Ти досі не змінив свого рішення?

— Моє рішення не міняється від того, що зійшло й зайшло кілька разів сонце, — відказав Торін. — Невже ти прийшов, щоб ставити пусті запитання? І військо ельфів досі не відійшло, як я бажав! Поки цього не буде, ти марно ходиш на переговори до мене.

- І немає нічого, за що ти відступив би частину свого золота?

— Нічого, що ти чи твої друзі можуть запропонувати.

— А що ти скажеш про Гори-камінь Траїна? — спитав Бард, і тієї самої миті старий відчинив скриньку й підніс самоцвіт угору. З його долоні бризнуло навсібіч сяйво, біле та яскраве навіть при світлі дня.

Вражений і спантеличений, Торін онімів. Довго ніхто не порушував мовчанки.

Нарешті Торін заговорив, і голос його був здушений від гніву.

— Той камінь належав моєму батькові, отже він мій. Чому це я маю купувати свою власність? — Але подив охопив ватажка гномів, і він додав: — Але як ви добралися до цієї спадщини мого роду — коли варто взагалі питати про те, про що питають злодіїв?

— Ми не злодії,- відказав Бард. — Твоя власність буде віддана тобі за те, що належить нам.

— Як ви добралися до нього? — закричав Торін, якого вже охоплювала лють.

— Це я віддав їм камінь! — писнув Більбо, що визирав через мур і на ту хвилину був уже страшенно переляканий.

— Ти! Ти! — загримів Торін, обертаючись до гобіта й хапаючи його обома руками. — Ти, жалюгідний гобіте! Ти, куций… злодію!

Ватажкові гномів забракло слів, і він трусив бідолашного Більбо, мов кролика.

— Клянуся Дуріновою бородою! Хотів би я, щоб тут був Гандальф! Хай він буде проклятий, що вибрав тебе! Хай йому борода вилізе! А тебе я скину вниз на каміння! — закричав він і високо підняв гобіта.

Попередня
-= 130 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар