Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

— Спасибі вам! — подякував Торін.

Розділ третій

КОРОТКИЙ ПЕРЕПОЧИНОК

Того дня вони не співали пісень і не розповідали історій, дарма що вигодинилося; так було й назавтра і післязавтра. Наші мандрівники почали відчувати, що небезпека поруч і її можна сподіватися звідки завгодно. Ночували під зорями. Тепер їхнім коненятам було більше їжі, ніж досі,— вони могли пастися в буйній траві; та в мішках було небагато харчів, навіть із тим, що добули в тролів. Якось надвечір вони вбрід перейшли шумку, пінливу, всіяну камінням річку — в тому місці, де вона широко розливалася й робилася мілка. Дальній берег був крутий і слизький. Ведучи коненят за повід, вибралися нагору й побачили, що ті високі гори підступили до них зовсім близько. Здавалося, що до підніжжя найближчої гори лишився всього-на-всього легкий денний перехід. На вигляд вона була понура й страшна, хоч подекуди на брунатних її схилах грало сонце і з-за її пліч визирали сліпучо-білі сніжні вершини.

— Це Самітна гора? — спитав Більбо урочистим тоном, дивлячись на неї круглими від зачудування очима. Чогось такого великого він ще зроду не бачив.

— Звісно, ні! — відказав Балін. — Тут лише починаються Імлисті гори, і нам треба якось — через них, чи понад ними, чи попід ними, — добутися на той бік, бо тільки так ми можемо потрапити до Дикого краю, що лежить за горами. А від гір ще залишиться добрячий шмат шляху до Самітної гори на сході, де на нашому скарбі лежить Смауг.

— О! — тільки й мовив Більбо і саме в цю мить відчув таку втому, якої ще ніколи не відчував. Знову згадалося йому вигідне крісло перед каміном в його улюбленій вітальні в гобітівській норі, згадалось, як співає чайник… Не останній раз згадалося!

Попереду нині їхав Гандальф.

— Нам не можна збитися з дороги, бо тоді ми пропали, — сказав він. — По-перше, треба запастися харчами; по-друге, нам потрібен перепочинок у більш-менш безпечному місці, ну, а ще конче потрібно боротьбу з Імлистими горами починати з вибору належної стежки, бо заблукаєш у них — і муситимеш вертатися назад, щоб розпочати все спочатку (це якщо взагалі виберешся назад).

Гноми спитали його, до якого ж безпечного місця він їх веде, і чарівник відповів:

— Ви підійшли до самої межі Дикого краю — дехто з вас, може, це знає. Десь попереду лежить чудова долина Рівенделл, а в ній живе Елронд в Останньому затишному домі. Я послав звістку через моїх друзів, і нас там чекають.

Ці слова звучали приємно й заспокійливо, і вам, мабуть, думається, що легко й просто було мандрівникам прийти до Останнього затишного дому на заході Імлистих гір. Попереду чогось не видно було ніяких дерев, долин чи пагорбів, що порушували б одноманітну площину — один величезний схил, який помалу крутішав аж до підніжжя найближчої гори. Скрізь надовкіл розлягалася кам\'яниста, вся в розколинах, вересового кольору рівнина, на якій то тут, то там зеленіли клапті й стяжки трави або моху, вказуючи, що там є вода.

Надвечірнє сонце хилилося до обрію, та в усій тій мовчазній пустці не видно було ані признаки житла. Проїхали трохи й переконалися, що той дім може ховатися де завгодно на просторі, що відділяв їх від гір. Несподівано під ногами в них відкривалися глибокі долини — вузькі, з крутими схилами, — і мандрівники зачудовано дивилися вниз на дерева, що росли на дні понад річечкою. Траплялись урвища, через які — от би трохи вужчі! — можна було б і перескочити, але ж глибоченні, з водоспадами. Траплялись і темні яри, що їх ані перескочиш, ані спустишся в них. Зеленіли подекуди й болітця, на вигляд такі гарні, всіяні яскравими, великими квітами, та якби туди зайшов поні з поклажею на спині, він би ніколи не вибрався звідти.

Попередня
-= 22 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар