Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

Ось що надумав Гам-гам своїм підлим, нікчемним розумом, коли раптово шаснув геть від гобіта, почалапав до човна й розчинився в пітьмі. Тож Більбо подумав, що більше вже не почує й не побачить Гам-гама. І все ж він вирішив трохи почекати; треба ж було якось вибратися звідсіля, а як — він не знав.

Раптом до нього долинув зойк. Гобітові аж мороз подер поза спиною. Гам-гам на весь голос лаявся і лементував у темряві — як за звуком, то й не дуже далеко. Він рачкував туди-сюди по своєму острівцю, шукаючи й не знаходячи свій «подаруночок».

— Де ж це він? Де ж він подівся? — голосив Гам-гам. — Загубився, мій дорогессенький, загубився, загубився! Бий нас і крий нас! Загубився, мій дорогессенький!

— Що там сталося? — гукнув Більбо. — Що ти там загубив? Пливи сюди!

— Ні, не зараз, дорогессенький! — відповів Гам-гам. — Нам треба знайти його — він загубився, гам-гам!

— Але ж ти не відгадав моєї останньої загадки і ти дав обіцянку, — нагадав Більбо.

— Не відгадав! — повторив Гам-гам. І тоді з мороку долинуло люте сичання. — Що ж воно там у нього в тих кишеньках? Хай воно нам скаже. Воно повинне спершу сказати!

Те сичання ставало дедалі голосніше й різкіше, і коли Більбо вглядівся в пітьму, то дуже стривожився, помітивши дві маленькі світляні пляминки, що втупилися в нього. Підозра росла в Гам-гамовій голові, й тепер його світляні очі вже палали блідим полум\'ям.

— Ні, ти скажи, що загубив! — наполягав Більбо.

Але полум\'я в Гам-гамових очах аж позеленіло — й воно швидко наближалося! Гам-гам знову був у човні й щосили веслував лапами назад, до темного берега. Через ту згубу та підозру в його душі лютувала така буря, що вже йому не страшний був ніякий меч.

Більбо не міг знати, що так розлютило нещасну потвору, але він бачив, що все пропало: Гам-гам заповзявся будь-що його вбити. Він ледве встиг повернутися і наосліп побіг темним тунелем угору, від води. Біг, тримаючись ближче до стіни й мацаючи її лівою рукою.

— Що ж там у нього в кишеньках? — чулося позаду різке сичання. Ось Гам-гам плюснувся у воду з човна…

«Що ж воно там у мене, хотів би я знати? — прошепотів Більбо сам до себе, сопучи й спотикаючись по нерівній підлозі. Він поклав ліву руку в кишеню. Перстень, такий холодний на дотик, ніби сам собою надягнувся на вказівний палець.

Сичання голоснішало, наближалося. Більбо озирнувся і побачив, як усе ближче вгору схилом напливають на нього Гам-гамові очі, мов дві зелені лампи. З переляку він спробував побігти швидше, та перечепився об виступ на підлозі й простягся, накривши тілом свого маленького меча.

Вмить Гам-гам наздогнав його. Та перш ніж Більбо встиг щось зробити: звести подих, піднятись чи махнути мечем, — Гам-гам уже пробіг мимо, не звернувши на гобіта ніякісінької уваги, лаючись та бурмочучи на бігу.

Що ж це могло означати? Гам-гам бачить у пітьмі. Злоткінс навіть ззаду розрізняв зелене світло його очей. Насилу підвівшись, він засунув меча, що знову ледь зажеврів, назад у піхви і тоді, вельми обережно, подався назирці за Гам-гамом. Що ж іще можна було зробити? Безглуздо було вертатися до Гам-гамового озера. А так, ідучи слідом, можна було натрапити на якийсь рятівний вихід, хоч Гам-гам і не хотів його вивести.

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар