Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

— Що ж нам робити, — залементував він, — коли Беорн приведе сюди всіх тих уоргів та гоблінів? Нас переловлять усіх і повбивають! А ви казали, нібито він не знається з ними…

— Казав. Але не меліть дурниць, пане Злоткінс! Лягайте краще спати — ваші мізки зовсім сонні.

Гобіт відчував себе зовсім знищеним, а що йому більш нічого не лишалося робити, то він і ліг спати. Гноми все співали пісень, а Більбо так і заснув, сушачи свою маленьку голову думками про Беорна. Йому наснилися сотні чорних ведмедів, що при місяці на подвір\'ї вели кружка свій повільний, важкий танок. Потім він прокинувся, коли всі спали, й почув те саме шкрябання, дряпання, сопіння та бурчання, що й минулої ночі.

Вранці всіх їх побудив сам Беорн.

— То ви ще всі тут! — сказав він. Тоді взяв гобіта за шкірки й засміявся:

— Ага, тебе ще не з\'їли ні уорги, ні гобліни, ні лихі ведмеді!

Тоді геть нешанобливо ткнув пальцем у камізель-ку пана Злоткінса й захихотів:

— Малий трусь-трусь знову гарніє та жирніє на хлібі й медку. То ходи знов до їди!

Тож усі й пішли снідати з господарем. Беорн цього разу був дуже веселий; здавалося, він був у щонайчудовішому настрої, бо смішив товариство потішними історіями. Гостям не довелося довго чудуватися, де він був та чого такий привітний з ними, — господар залюбки пояснив це сам. Ходив, мовляв, за річку й далі в гори — з чого ви можете здогадатися, що він міг швидко мандрувати, принаймні у ведмежій подобі. Випалена вовча галявина швидко переконала його, що частина чарівникової розповіді була правдива; але Беорн довідався не тільки про це. Він спіймав уорга й гобліна, що шастали по лісі. Ті розповіли йому: загони гоблінів разом з уоргами досі полюють на гномів; вони страшенно люті через смерть Великого Гобліна, а ще через обгорілий ніс вовчого ватажка та через загибель від чарівницького вогню багатьох його найближчих поплічників. Оце стільки Беорн добився від них, але він здогадувався, що затіваються ще лихіші діла й що скоро гобліни можуть учинити великий набіг усім своїм військом разом із союзними вовчими зграями на підгірські землі, щоб знайти гномів чи помститися на людях та інших тутешніх мешканцях, які, на їхню, гоблінську, думку, переховують утікачів.

— Ви розказали добру історію, — сказав Беорн, — але вона мені ще більше до душі тепер, коли я переконався, що вона правдива. Ви повинні пробачити мені, що я не повірив вам на слово. Коли б ви жили в околицях Чорного лісу, ви б не вірили на слово нікому, кого б не знали, як рідного брата чи й краще. Я можу тільки додати, що поспішив, скільки мав духу, додому, щоб упевнитися, чи ви в безпеці, й допомогти вам, чим тільки можу. Надалі я матиму кращу думку про гномів. Убити Великого Гобліна, самого Великого Гобліна! І він зловтішно захихотів.

— А що ви зробили з тими — гобліном та уоргом? — несподівано спитав Більбо.

— Ходіть погляньте! — сказав Беорн, і всі пішли за ним кругом будинку. За ворітьми на тичці стирчала гоблінова голова, а до дерева поряд була прицвя-хована вовча шкура. Беорн не знав милосердя до ворогів. Але нині він був другом наших подорожан, і Гандальф надумав, що розумно було б розповісти Беорнові всю їхню історію та сказати про мету мандрівки, щоб дістати таку допомогу, яку тільки він спроможний їм надати.

Попередня
-= 62 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар