Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

І почалася битва. Гноми мали хто ножі, хто дрючки, і всім вистачало камінців, а Більбо мав свого ельфійського кинджала. Знов і знов відбивали вони павучі напади, й чимало павуків було вбито. Але довго так тривати не могло. Більбо знесилювався, а з дванадцятьох гномів тільки четверо твердо стояло на ногах. Скоро їх би пересилила павуча сила, мов зморених мух. Павуки знов почали обплітати всю галявину довкола гномів.

Зрештою гобіт надумав, що доведеться розкрити гномам секрет свого перстеника, — іншої ради не було. Хоч і не хотілося йому цього робити, але що вдієш!

— Зараз я зникну, — оголосив він. — Я відведу павуків, якщо зумію, а ви тримайтеся разом і пробивайтеся в протилежному напрямку. Туди, ліворуч, — це приблизний напрямок до того місця, до ми востаннє бачили вогні ельфів.

Тяжко було все це пояснити гномам, адже голови їм ішли обертом, а ще ж галас, та молотили дрючками, та шпурляли камінці; але ось Більбо побачив, що баритися більше не можна, — павуче кільце змикалося дедалі щільніше. Раптом він настромив перстеника на палець і зник, на превелике здивування гномів.

Скоро від дерев праворуч долинуло «Павук Лінько» та «Павук-капшук». Дуже ці слова не подобалися павучиськам. Вони перестали наступати, а декотрі побігли на голос, — від «павука-капшука» вони просто казилися. Тоді Балін, що краще, ніж решта, збагнув гобітів задум, повів товаришів на прорив. Гноми збилися в щільний гурт і, засипавши павуків зливою каміння, вдарили ліворуч і прорвали кільце. І раптом крики й співи позаду урвалися.

Без надії сподіваючись, що Більбо не попався павукам, гноми посувалися вперед. Одначе не досить швидко. Хворі й стомлені, вони насилу дибали, хитаючись на кожному кроці, а тим часом багато павуків переслідувало їх по п\'ятах. Час від часу їм доводилося обертатись і відбиватися від потвор, що насідали ззаду, а декотрі павуки вже були вгорі над ними, на деревах, кидаючи вниз свої довгі липучі мотузки.

Знову гномам стало непереливки, коли це зненацька вигулькнув Більбо і напав на зчудованих павуків збоку.

— Йдіть! Ідіть далі! — закричав він. — А я їх жалитиму!

І він жалив. Кидався навсібіч, рубаючи павутиння, відтинаючи волохаті павучі лапи, колючи їхні гладкі тіла, коли підступали надто близько. Павуки роздувалися від лютості, плювалися, запінювались; вони сичали страшні прокляття, але, смертельно боячись Жала, яке повернулося назад, не сміли підступати до гобіта близько. Отож, попри всі їхні прокльони, здобич повільно, але неухильно ішла собі геть. Цей найжахливіший з відступів тривав, здавалося, не одну годину. Та нарешті, саме в ту хвилину, коли Більбо відчув, що вже не спроможний підняти руку, щоб завдати ще хоч один удар, павуки раптово припинили переслідування — розчаровані вернулися вони до своєї темної галявини.

Тільки тут завважили гноми, що вийшли на край кола, де раніше були ельфійські вогні. Вони не могли визначити, чи це коло було одним із бачених минулої ночі. Але, мабуть, у таких місцях лишались якісь добрі чари, що були павукам не до вподоби. Так чи інак, а світло тут було зеленіше, гілля не таке густе й загрозливе, і гноми могли перепочити, звести дух.

Усі попадали на землю і якийсь час лише відсапувались та пихкали. Але дуже скоро посипалися запитання. Гноми зажадали від гобіта, щоб той розповів їм геть усе, що стосувалося його зникнення. Розповідь Більбо про те, як він знайшов перстеника, так зацікавила гномів, що вони на хвильку забули про свої власні клопоти. А Балін наполіг, щоб Злоткінс заново переказав історію про Гам-гама, із загадками і всіма подробицями, де перстеник був би на належному місці. Але трохи згодом стало смеркати, й тоді почалися інші запитання. Де вони перебувають, і де їхня стежка, і де може бути хоч якась їжа, і що ж їм робити далі? Всі ці запитання гноми ставили знов і знов і то саме від малого Більбо, здавалося, чекали відповідей. З цього ви можете зрозуміти, що їхня думка про Злоткінса дуже змінилася і що вони почали ставитися до нього з великою повагою (як і передрікав Гандальф). Гноми й справді сподівалися, що гобіт придумає якийсь чудесний рятівний план, а не просто нарікали. Адже таки добре розуміли, що, коли б не гобіт, були б вони вже всі мертві, тож без упину йому дякували. Дехто навіть підводився й кланявся Злоткінсу до землі, перекидаючись від такого зусилля, і потім якийсь час не міг звестися на ноги. Навіть дізнавшись правду про гобітове зникнення, гноми аж ніяк не стали менше його поважати, бо розуміли, що Більбо має розум, а ще талан і чарівного перстеника, і всі ці три речі — дуже корисні надбання. Вони так його вихваляли, аж Більбо сам став почувати: щось та є в ньому від сміливого шукача пригод, — хоч він почувався б іще сміливішим, коли б міг чого-небудь попоїсти.

Попередня
-= 78 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар